Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Сміюсь сам до себе. Щоразу, знову і знову думки повертаються до Насті. Скільки треба ще випити, щоб викинути її з голови?

Чую, як гепають вхідні двері, хтось прийшов. Напружуюсь всім тілом, на секунду здається, що це вона, але в їдальню заходить Ігор.

-        Я думав, хтось забув вимкнути світло, - говорить, підійшовши ближче. Бачить пляшку в моїй руці і хмикає. - Бачу ти вже святкуєш звільнення.

Я не налаштований зараз на розмову, особливо з ним, тому розвертаюсь до шафи у пошуках ще однієї пляшки. Алкоголь починає діяти і біль по-трохи зменшується.

-        Пити на одинці не дуже добре, - в його голосі з'являється стурбованість. - Може приймеш мене до себе?

Різко повертаю голову в його сторону, від чого все пливе перед очима.

-        Чого це ти такий привітний? - з підозрою запитую. - Востаннє ти був готовий зі мною битись.

-        Я хочу з тобою помиритись.

-        То Насті вже нема і ти вирішив, що проблема зникла, - хмикаю, і не знайшовши нічого, підходжу до столу і гепаюсь на стілець. Щось ноги погано тримають. - Ти ж був з нею, говорив. Що вона тобі казала?

Брат на мить губиться і трохи блідне. Його погляд бігає куди завгодно, лише не на мене. Щось знає? Боїться казати?

-        Вона казала тобі, що хоче покинути нас, мене?

Ігор переминається з ноги на ногу, а потім підходить і присідає поруч зі мною. Такий спокійний, наче його і не хвилює, що дівчина пропала.

-        Вона хвилювалась за тебе. Боялась, що тебе посадять через неї.

-        Ага, і того взяла гроші і зникла з мого життя, - порскаю зі сміху. - Ти такий наївний.

-        Які гроші? - дивується брат, уважніше вдивляється мені в очі.

Випитий алкоголь дозволяє вільно говорити про Настю, затерплий язик легко вимовляє її ім'я.

-        Настя взяла гарну суму в тата і зникла. Вона продалась, мов дешева хвойда, - плююсь словами. - Хоча, що я кажу, не дешева. Думаю, тато їй гарно заплатив.

-        Ти вигадуєш, вона не брала грошей.

-        Ти впевнений? - мружу на нього очі. - Спитай у батька, якщо мені не віриш.

-        І спитаю, - Ігор підривається з місця, роздратовано відходить як най далі. - А ти бачу зовсім її не знаєш. Вона врятувала тебе від в'язниці.

-        Ігорю, ти такий довірливий, - сміюсь з нього. - Вона обкрутила нас навколо пальця і отримала свою вигоду.

Брат дарує мені виразний погляд, наче я його образив, і покидає їдальню. Я залишаюсь один і продовжую заливати своє горе.