Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

- Мамо, ну чого ти метушишся? - невдоволено пробурчав Рон. - Їй і так зручно. Тобі ж зручно, крихітко?

- Звичайно, милий, - відгукнулася я.

- Ти не знаєш, що таке бути на восьмому місяці вагітною близнюками, Рональде Моріс, тож не встрявай. Мел, люба, давай підкладемо ще одну подушку.

Я благально подивилася на чоловіка, щоб він урятував мене від свекрухи-квочки.

- Щоб ти так про свою доньку дбала, жінко, - почувся глузливий докір Джемми в мене з-за спини.

Місіс Моріс випросталася, поставила руки в боки, і похмуро подивилася на доньку. Тим часом я непомітно висмикнула зайву подушку з-за спини, а турботливий Рон, який не спускав з мене очей, кинув її на інший бік альтанки.

- Джемма Моріс, - суворо сказала місіс Моріс. - Я кинула тур батька, щоб бути з тобою поруч в останній місяць. Ти забула, як сама виганяла мене, бо тобі, бачте, було надто багато опіки і надто мало сексу з чоловіком через присутність матері? Тож мене звинувачувати тобі нема в чому.

- Знаю. Я жартую, мамо, - винувато пробурмотіла Джем, заходячи в альтанку з маленьким Діном на руках.

- О, дайте мені цього солодкого хлопчика, - попросила я, витягаючи руки йому назустріч, малюк у відповідь потягнувся до мене, нетерпляче соваючись на стегні матері.

- Привіт, - з усмішкою привіталася Джемма.

Ми обійнялися, і Дін зайняв місце між мною і подушками на дивані в альтанці нашого з Роном будинку. Так, він виконав кожну зі своїх обіцянок. Усі мої бажання щодо нашого будинку були враховані та втілені в життя. Звісно, зараз я не так багато готую, бо в мені зростають два його сини, тож Рон садовить мене на підвіконня, поки готує недільний сніданок для всієї нашої сім'ї: для мене і двох наших малюків Соні та Едді. І, судячи з того, як мені з кожним днем дедалі важче пересуватися, малюки в моєму животі, здається, вирішили вирости до розмірів свого тата перш, ніж вибратися з мене.

- Тітонько Мел, тато каже, що в тебе в животі ростуть два футболісти, - невинно кліпаючи оченятами, промовив Дін.

Я ласкаво посміхнулася.

- Схоже на те.

- А можна я одного заберу собі, а то Ліза не хоче грати зі мною у футбол?

Усі навколо почали сміятися над безпосередністю дитини. Я погладила його по голові.

- Твоя сестра - дівчинка, і це нормально, що вона не хоче грати у футбол. А коли мої малюки народяться і навчаться грати, то обов'язково робитимуть це з тобою.

Очі Діна загорілися.

- Правда?

- Правда, - відповіла я.

- Мамо, можна я піду пограю поки що з Едді? - запитав він Джемму.

- Звичайно, - відповіла подруга і, піднявши сина, поставила його на дерев'яний настил.

Щойно ноги малюка торкнулися підлоги, він зірвався з місця, вигукуючи ім'я мого сина, щоб привернути його увагу.

Ми розсілися навколо столу, спостерігаючи за дітьми. Рон обійняв мене і поцілував у скроню.

- Ти щаслива? - шепнув він мені на вухо.

- Охрінительно щаслива, - відповіла я, і він жартівливо насупився.

- Мені доведеться пізніше зайнятися вашим вихованням, місіс Моріс.

- З радістю прийму будь-яке покарання, містере Моріс.

Він важко зітхнув і непомітно для наших батьків поправив ширінку під столом.

- Ти допросишся, крихітко Мел, - буркнув Рон, викликаючи в мене мільйонну широку посмішку.