Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Поліна 

Мені не вдається заснути всю ніч. Я кручуся з боку в бік, прислухаюся до звуків в будинку і за вікном. У кімнаті горить нічник, тьмяне світло висвітлює ліжечко біля стіни, яку зібрав Артем. 

Спогади про наше спільне життя лізуть в голову і не бажають йти геть. Я згадую щасливі моменти, свята, наші подорожі. Намагаюся зрозуміти коли саме все пішло не так. 

Коли Артем став заробляти непристойно багато? Або коли ми безуспішно намагалися завести дитину? Або існує інша причина, про яку я навіть не здогадуюся? 

Від тяжких роздумів мене рятує мій  телефон. Повідомлення від Вікторії.
 
«Я знову на зв'язку. Пробач що не відповідала так довго, невеликі проблеми. У тебе все добре? »

Ну, нарешті! 

Я хапаю телефон і виходжу в ванну кімнату щоб не розбудити дочку. Набираю подругу. Кілька довгих гудків і її тихе: 
 
- Алло? Ти чого не спиш в таку рань? 

На годиннику і справді четверта ранку. А я навіть очі не стулила, при тому що мені весь день мотатися по місту треба буде. 
 
- І тобі привіт, пропажа. Сподіваюся, у тебе справи краще йдуть ніж у мене, - невесело посміхаюся я і сідаю прямо на підлогу у ванній кімнаті. 
 
- Це залежить від того, що такого у тебе могло статися, поки я шифрувалася від своїх родичів. 
 
- Мій колишній чоловік з'явився. І він бачив Аню, - видаю на одному диханні і прикриваю повіки. 

На тому кінці дроту чується здавлене зітхання. Віка в курсі всіх подробиць нашої з Артемом драми і того, як ретельно я приховувала від нього дочку.
 
- Він знає що ти народила від нього? І як він сприйняв це? Ти в порядку, Поль? Тримаєшся там? Як він взагалі знайшов вас? - завалює мене питаннями Віка. 
 
- Він не знає що Аня його дочка, - тихо шепочу я, боячись що мене може хтось почути, не дивлячись на те, що в будинку я одна. - Ми випадково зустрілися, а він допоміг мені. 

Я коротко переказую про все що сталося зі мною в останні тижні. Віка перебуває в шоці, а ще відчуває себе винуватою переді мною. Адже на її прохання я пішла в цей проклятий бутик і влипли в неприємності.

- Я не знаю що робити, Віка. Я боюся що він про все дізнається, але і в той же час розумію, що можливо правильним буде сказати йому про дочку. 

Я потираю сонні очі, намагаюся чітко сформулювати свої думки. 
 
- Він ніби як розлучається зі своєю дружиною. Якщо це правда, то після розлучення я про все розповім. Маю велику надію, що він не спробує відібрати у мене Аню. Я втомилася ховатися, Віка, втомилася боятися, втомилася шарахатися власної тіні і жити, побоюючись що в один прекрасний день до мене заявиться Артем і пред'явить права на дочку. Та й взагалі, я не уявляю як йому повідомити таку новину безболісно. Знаючи його характер ... - зітхаю я і замовкаю. 

Я і справді заплуталася у брехні і правді. Втомилася від вантажу, який ліг на мої плечі. Особливо зараз, коли з колишнім чоловіком через роки обличчя до обличчя зустрілася. 
 
- Я тобі так скажу, - рішуче заявляє Віка, - жінка народжує дитину, жінка про неї до кінця життя дбає. Жінка  памперси міняє, з дитячого садка забирає, на ранки водить і обіди та сніданки готує. Ти бачила хоч одного мужика, який дитину з дитячого саду забирав би? Або кидав всі справи і на свято в садочок приїжджав? Чоловікам часто начхати як там дитина, це жінка тягне все на своїх плечах. Тому ти маєш повне право вирішувати говорити про дочку Артему або ж знайти нормального мужика, з яким створиш сім'ю і якого Аня за батька вважати буде. Тато на вихідні це не найкращий варіант. Дитина чекатиме його, в той час як той з новою коханкою спетляє на острови. Повір людині, у якої родаки в розлученні багато років.

Аргументи Вікторії звучать вагомо. Занадто вагомо. 
 
- Але в будь-якому випадку вирішувати тобі, поспостерігай за ним. За тим як він з Ганнусею ладнає, як до неї ставиться, а потім роби як вважаєш потрібним. Не поспішай, - додає подруга, заспокоївшись трохи після своєї полум'яної промови. 
 
- Та як він може відноситься до неї, Вік? Він же її нагуляною дитиною вважає. Дивиться з гидливістю, немов я від бомжа якогось народила. 
 
- Може ревнує? Аня ніби як живе нагадування того, що в твоєму житті були інші чоловіки. 
 
- З огляду на той факт, що у нього була коханка, поки ми були в шлюбі, і він на ній одружився - йому повинно бути все одно на те, був у мене хтось чи ні, - з образою в голосі вимовляю я і вирішую що краще не говорити Вікі про своє падіння. 

Той єдиний раз, коли у нас з Артемом трапився випадковий секс нехай залишиться між мною і ним. Я буду робити вигляд, що це лише моя фантазія. Адже і він веде себе так, ніби нічого не сталося. 
 
- Твоя дочка нагодована, взута, у неї є дах над головою і ти зможеш забезпечити їй прекрасне майбутнє. Всі ті хто кажуть, що дитині потрібен батько, що жінка не має права позбавляти дитину спілкування з батьком, не бачать найголовнішого - іноді дитині краще рости в неповноціннійсім'ї, ніж відчувати себе непотрібною, обділеною увагою і розуміти що твоєму таткові чхати на тебе. Розлучення відбуваються не просто так. Чоловіки алкоголіки, домашні тирани, жлоби. Що вони можуть дати дитині і який приклад подадуть? 
 
 - Артем не алкоголік і не жоден з тих кого ти перерахувала, ось в чому проблема. Я впевнена він міг би стати хорошим батьком, але я занадто сильно боюся того, що він подасть до суду і відбере у мене опіку над дочкою. А ще боюся його реакції на правду. 
 
- А ти йому у відповідь про зраду його в обличчя виплюнь. У тебе є вагомий аргумент і виправдання свого вчинку. Ти ж не просто так приховувала весь цей час існування дочки. Загалом, подруго, посмостерігай за ним, у тебе є час щоб обміркувати все гарненько і прийняти рішення. 
 
- Так, ти права. Так і зроблю, - важко зітхаю я.