Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

240.3. Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб’єкти діяльності у сфері використання ядерної енергії, які:

240.3.1. до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства — виробника такого джерела;

240.3.2. здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов’язаної з такими відходами.

240.4. Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів.

240.5. Не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

240. Поняття платника податку визначає ст. 15 ПК України. У зв’язку зі специфікою екологічного податку в статті 240 дається детальніше визначення, в якому окреслюється коло платників цього податку та наведені ознаки, набуваючи яких суб’єкт певної організаційно-правової форми господарювання ним стає.

Схематично класифікацію платників екологічного податку зображено на рис. 240.1.

Рис. 240.1. Платники екологічного податку[280]

240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб’єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку.

Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку.

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно із Законом України від 16.10.1992 № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря». Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря внаслідок провадження його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначено у п. 250.3 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

Крім того, необхідно зазначити, що суб’єкти господарювання, які використовують автономні системи опалення власних адміністративних, торговельних, складських та інших приміщень паливом (газом, мазутом тощо), є платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення[281].

240.1.2. У даному підпункті зазначено, що суб’єкти, визначені в п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності відбувається здійснення скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти.

Досліджуючи терміни, зазначимо, що забруднююча речовина — речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини згідно з Водним кодексом України від 06.06.1995 № 213/95-ВР.

Проводячи скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК України, мають отримати дозволи на спеціальне водокористування (відповідно до ст. 49 Водного кодексу України).

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджено Постановою КМ України від 13 березня 2002 р. № 321 «Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459».

Зазначимо, що норми пп. 240.1.2 відповідають законодавству, яке діяло до набрання чинності ПКУ, тому доцільним буде навести, яким чином на практиці вони застосовувались. Так, зазначимо, що у випадку здійснення скидів промислових та інших стічних вод у системи каналізації