Читати книгу - "Українське письменство"

Ко мні являєт на посміх великій: «Со коего ж путі нині, гостю драгій, Наши гобзиши(?) нищетнії праги? Знать, ти в далеку подводу загнанній, Что аж по снігу воспять отосланній!» — «Пожалуй, Мравя, не смійся мні нині; Множає скорблю, не множи кручини. Не бил я нігде нікому в подводі, Но живу собі в любезной свободі». — «На каковой же тогда бил работі, Како люде в кровавом пребивали поті: День і нощ в полях з серпами бивали, На гладну зиму пищу собирали?» — «Бил і я з ними не сходя на ниві, І чтоби били в трудах не ліниві, Сладчайшим гласом співал утружденним, Сидя в покої под листом зеленим». — «А хто піть, тот же скакать уміваєт; (Уви! как мене Мравя осміваєт!) Піл єси в літі гласом пріятнійшим, Пляши ж зимою по снігу мягчишим!» Сіє лінивих бідство постигаєт, Яко сам о собі Коник днесь віщаєт.

Див.: «К. ст.», 1902, X. Відд. «Документы, известия, заметки», ст. 1—4.

2. Г. С. Сковорода

Григорій Сковорода (1722—1794), відомий філософ XVIII в., любив звертатися до засобу байки (притчі) в своїх діалогах, на зразок свого учителя Платона (наприклад, «Пустынник и друг его». Собр. сочин., ст. 255—256). Крім того, він залишив спеціальну збірку «Басни Харьковские», №№ 30, всі писані прозою, де коротке оповідання супроводиться досить докладним філософічним коментарем (там же, стор. 151—174. Віршованих байок Сковорода залишив три: 1) «Старичок нікій Филарет в пустині» — ibid., ст. 288; 2) Fabuła de Tantalo — ibid., 294—295, і 3) байка про Фалеса-мудреця, яку наводимо нижче, як зразок його манери.

FABUŁA Как только солнце в вечеру запало І везді небо темнозрачно стало, На тверді звізди блеснули прекрасни, Как дорогіє каменья алмазни, — Фалес закричал: «Старухо драгая!» — «Чего ти кричиш, мудрость ти глупая?» — «Полно мні уже сидіть на сем місті: Поведи мене смотріти на звізди». Пошла перед ним старуха драгая, А за нею вслід і мудрость глупая. Пошли туди, гді холм високомістной, Отколь способно смотріть на круг звіздной. «Ой, — мудрец крикнул, — пропал я, старухо!» Впав бідній в яму, одбил себі ухо. «Не впал би