Читати книгу - "Українське письменство"

ти в ров, безтолковий діду, Чему моєго не держишся сліду? Как ти, не видя перед носом рова, Можеш знать звізди, главо безтолкова?» З сих спекуляцій повела старуха Назад додому мудреца без уха.

Сочинения Гр. Савв. Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем, Х., 1894, ст. 294.

3. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко

В газеті «Молва» (1833, ч. 120) опублікував «Шпигачки, або по-московському Епіграми». Деякі з них є «приказки», тобто епіграми-апологи (напр., «Жіноча натура»). Див.: В. Каллаш. Из истории малорусской литературы. К. стар., 1900, V, ст. 157 дл.

4. Й. М. Бодянський

Відомий професор слов’янознавства у Московському університеті, многолітній секретар Московського «Общества истории и древностей российских», Йосип Максимович Бодянський народився 31. X. 1808 р. у м. Варві, на Полтавщині (звідси його псевдонім Бода-Варвинець). Учився у Полтавській семінарії та Московському університеті, де з 1842 р. зайняв кафедру слов’янської історії та словесності і лишався на ній до смерті своєї 1877 р. (з короткою перервою 1848—1849 рр.). Українською мовою писав поезії, друковані в «Молве» 1833 р. (перші твори його датовані 1828 р.), а 1835 р. в московській університетській друкарні з’явилась його книжечка «Наські українські казки» Іська Материнки (стор. 47, in 16°). Тоді ж таки, 1834 р. опублікував під ім’ям І. Мастака в «Ученых зап. Московского университета» статтю про Квітчині повісті. В 40-х рр. видав «Літопис Романа Ракушки-Романовського» (т. зв. «Самовидця») та «Историю Русов» Псевдо-Кониського — дві найвизначніші пам’ятки старої української історіографії.

Головніша література про нього: Пыпин А. Н. История русской этнографии, т. III, стор. 104–113; Франко Ів. — Передмова до львівського видання «Наських українських казок», 1903; Василенко Н. — О. М. Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии. К. ст., 1903, І, III, V, X—XII. Літературні твори Бодянського передрукував з рукописів (переважно ліричні поезії) М. Василенко у своїй статті — О. М. Бодянський і його поетична творчість («Україна», 1914, IV, ст. 25—41). Байки О. М. Бодянського передав мені з ласки своєї Ф. Я. Савченко, що нині працює над архівом цього приятеля Шевченкового і Кулішевого та одного з найвизначніших у свій час репрезентантів славістики. Всіх байок мені відомо 10: «Жаби», «Лев при смерті», «Драка», «Кравці і Паненя», «Супрін та Овсій», «Суддя», «Орел і Черепаха», «Вороння», «Соколи», «Хлоп’я». З художнього боку великого інтересу вони не становлять, цікаві лише, як одні з перших спроб цього жанру в українській літературі XIX в. (всі вони мають на собі датою 1831 та 1832 рік). На зразок подаємо тут байку:

ОРЕЛ І ЧЕРЕПАХА Орел десь Черепаху раз злапав. От кажуть, що Орли — розумна птиця. Мені ж це все здається небилиця:     Який він розум мав,         Коли не знав,     Що з нею ізробити,         Щоб в пельку вбити?     То ніжками дригне,     То крилами шмагне,         То погодя     Оп’ять, сердега, за роботу:     Вовтузиться, небіж, до поту,         А все нема пуття! Тоді Ворона ік йому — сусід!         «Хліб — сіль,     Ясневельможний пане         Гетьмане!» —     Йому сказала     І пособляти стала:     «Щоб Черепаху розчавить, То треба