Читати книгу - "Біблія"

12 Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

13 Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

14 Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

15 Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

16 І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

17 За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

18 Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

19 Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

20 Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

21 Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?

22 Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

23 І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.

24 Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

25 Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

26 Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

27 Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

28 І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

29 Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.

30 Я і Отець одно.

31 Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.

32 Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?

33 Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.

34 Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?

35 Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, -

36 то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?

37 Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.

38 Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.

39 Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

40 та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.

41 І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.

42 І увірували там многі в Него.

Вiд Iвана 11

1 Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

2 Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

3 Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

4 Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

5 Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

6 Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

7 Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

8 Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

9 Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

16 Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.

17 Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.

18 Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.

19 І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.

20 Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.

21 Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.

22 Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

23 Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.

24 Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.

25 Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.

26 І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

27 Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.

28 І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.

29 Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.

30 Ще