Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Мене таки залишили в машині. Я побоялася, що шви розійдуться. Тому ми з Саймоном залишилися.

— Навіщо ти знову біжиш від нього? Тебе так важко збагнути! Ти ж любиш і кохала, коли бігла вперше.

— Сай, поруч із ним не безпечно. Я боюсь і за дітей, і за себе. А вперше сам знаєш. Я думала, що він мені зраджує.

— А це не так? Звідки ти впізнала?

— Коли вдавала, що втратила пам'ять, він сказав, що не зраджував і не зрадить ніколи. Я бачила його очі. Такі втомлені, сповнені болем. Я бачила, що він боїться і що каже правду.

— Ти надто довірлива, сестричка, — констатував він.

— А ти надто безтурботний, — буркнула я. — Арнольд так не залишить. Тобі варто поговорити з ним.

— Знаю, — зітхнув він.

Може, він і хотів сказати ще щось, але не встиг. Двері відчинилися і я побачила брата, на руках у нього була спляча Майя.

— Чому вона спить? — з недовірою зиркнула я на тих, що прийшли.

— Не бійся, — відповіла Тіана, що мовчала. — З нею все добре. Просто заснула і навіть коли твій брат узяв її на руки, вона не прокинулася.

Я кивнула. Усю подальшу дорогу ми їхали мовчки. Кожен думав про своє. Не знаю, про що інші, але я про Метью. Мені здавалося, що я роблю з ним несправедливо. Іду, не давши йому й шансу. Але давати шанс, це наражати на небезпеку дітей. А я на таке не здатна.

Ми їхали довго. На півдорозі я заснула, а прокинулася вже на руках у Саймона. Він укладав мене в ліжко. Міцно ж я спала!

— Де Майя? — сонно запитала я.

— Вона прокинулась. Нині обідає. Ти хочеш їсти?

— Ні, — я похитала головою. — Я хочу поспати.

— Ну, тоді добраніч, моя пані, — жартівливо сказав брат, а мені вже було все одно. Я закрила налиті свинцем повіки й провалилася в обійми сну.

Тіана:

Із чоловіком довелося довго домовлятися. Він не хотів і чути про щось таке, сказавши, що в нас і так є новий мешканець. На що я тільки пирхнула.

— Шкідливе непорозуміння! — сказала і відвернулася. Сподівалася, що він у своїй звичайній манері схопить мене, але ні. Буркнувши собі під носа, що знову починається, він розвернувся і пішов.

Я відверто засмутилася. Мені було шкода Кейт, я ж її розуміла, як ніхто. Дуже складно жити й бути "напоготові" кожну секунду. Знати, що будь-якої миті ти можеш отримати кулю або тебе викрадуть або, того гірше, уб'ю.

— Яка ж ти сволота, Касе! — процідила я зло, коли почула, як зачинилися двері. По щоках потекли зрадливі сльози. Мені було до дурниці прикро. І цього разу – за себе.

— І хто ще? Гад нестерпний? Чи імбецил недосмажений? — руки чоловіка лягли на талію. Він розгорнув мене і посміхнувся. Ну, все, все. Зрозуміла, що цей гад знову мене обдурив.

— Шкідливе непорозуміння! — випалила я, коли чоловік ніжно витер мої сльози. Він засміявся.

— Повторюєшся.

— Нічого, проте підходить, — сказала, шморгнувши носом.

— Гаразд, я допоможу Кейт. Але, доки вона не народить. Далі я не покриватиму її. Метью й так збожеволіє, а він має право все знати. І я його розумію! Якби моя кохана збігала щоразу, коли ми зустрічалися, я зробив би все, щоб її розсудити та залишити поряд з собою.

— Знаю! Я знаю, що він любить її й знаю, що це дорога йому людина, але я чудово розумію Кеті. Вона боїться за дітей. Вона відповідає за одне життя, а кілька.

— Знаю. Тому, до пологів, щоб уникнути сильних стресів, я мовчатиму, а далі - я віддам її Метью. Все ж таки, оберігати її та дітей - це його завдання. Завдання батька, а не наше з тобою, я покірно кивнула.

Кейт:

Мене розбудила трель мобільного телефону. З подивом подивилася на нього і побачила номер. Мене пересмикнуло. Натиснувши кнопку відбою, отримала ще одне потрясіння. Я проспала кілька днів. Хмикнула, кидаючи телефон на ліжко. Мене сильно дратувало те, що я так відключаюся. І хвилювання за дітей зчинилося. На екрані знову з'явилася іконка виклику.

— Що тобі потрібне, Ігорю? — ринула вже в трубку.

— Кейт, нарешті ти взяла слухавку. Метью підстрелили, він у поганому стані, — я схопилася, забувши про все.

— Де він? — буркнула, збираючись.

— У себе вдома, до лікарні йому не можна.

— Добре, скоро буду, — і я скинула виклик.

Вийшовши із квартири, з подивом виявила, що в будинку нікого. Таксі приїхало швидко. Нестерпно довго було їхати знаючи, що Метью дуже погано. Знаючи, що може статися непоправне. Розплатившись із таксистом, я вибігла з машини. Натиснувши кнопку домофона, я затараторила.

— Річарде, це я Кейт. Швидше відчини двері, відчини бісові двері! — мені не відповіли, а двері просто клацнули.

Я не знаю звідки в мене взялися сили, але я швидко влетіла у відчинені двері. Зайшовши до будинку, одразу освіжила у спогадах, де знаходиться його кімната. Туди й попрямувала. Двері були прочинені й, я зазирнувши туди, з подивом виявила, що Метью спокійно сидить у кріслі, спиною до мене, а Ігор, що сідає навпроти нього, кидає на мене швидкий погляд.

— То що ти вирішив? — спитав Ігор, що весь цей час дивився на мене.

— Що саме? — почула я знайомий голос.

— Що ти робитимеш, коли знайдеш її?

— Посаджу на ланцюг, щоб більше не втекла, — у мене перехопило подих. Та що він таке говорить? Я завмерла, не рухаючись і не дихаючи.

— Припини нести нісенітницю, брате. Ти бачиш, що вона тікає від тебе щоразу. То навіщо ти її весь час знову ловиш. Їй начхати на тебе. Змирись! — це був голос Хейлі, його сестри.

— Може, ти й маєш рацію, — сказав Метью, а в мене серце в п'яти впало. Я побачила, як Ігор змінився на обличчі. Зараз це було більше співчуття та сум'яття, ніж якесь єхидство.

— Але ж ти любиш її, — знову подав голос Ігор.

— Припини! Брат і так уже має наречену. Зараз, єдине, що зупиняє його - це формальний шлюб із цією дурою-втікачкою, — зі словами Хейлі, моє серце впало і розбилося. Адже Мет навіть не спробував спростувати її слова.