Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

На мить час зупиняє свій біг. Весь світ наче завмирає. Не розумію, що відчуваю насправді: полегшення чи розчарування. З одного боку, хочеться залишитися переможцем, а з іншого… я так втомився від цих ігор.

Відпускаю передпліччя хлопця, піднімаючи руки у примирливому жесті.

— Вибач, помилився, — вичавлюю разом з усмішкою.

Ковзаю поглядом по одязі та помічаю на майці фірмовий знак закладу. Сука, це охоронець, але профіль занадто схожий на мого друга. Точнісінько Стас років десять тому. У грудях щемить, а до горла підкочує гіркий клубок.

Або я вже настільки дурію. Потихеньку їду кукухою, он уже й друг ввижається.

— Буває, — хлопець трапився тямущий.

Проводить ключ-картою по замку і заходить у номер, що навпроти нашого. А я приходжу до тями лише коли за ним зачиняються двері. Як багато втратив? Як багато проґавив? І що було б, якби не злякався я тоді…

Шрам витріщається на мене, так і тримаючись за ручку дверей.

— Всі геть! — повертаюся і падаю на диван.

Миттєво довкола починається метушня. Дівчата, офіціант поспішають на вихід, а Шрам так і стоїть бовваном біля дверей.

— Двері зачини, — гарчу йому.

Він миттю слухається і з гуркотом я залишаюся відрізаним від голосного світу.

Все дратує, навіть баби перехотілося. У вухах шумить щось злісне, у горлі немов хтось кістку поставив і не пропускає нормально повітря. Дихати дуже боляче, але й не дихати неможливо.

Напиваюся до втрати пульсу, навіть не зважаючи на буркотіння Шрама. Знаю, що завтра, чи вже сьогодні, до лікаря. Тільки мені від цього проколу тоскно стало. Начебто вже заспокоївся, забув про друга, а, як виявляється, очі не бачать — серце не плаче. Варто побачити — можна здохнути від спогадів та бажань.

Відкидаю голову на м'яку спинку дивана і витріщаюся в стелю. Якби я знав, що на нас чекає, як би вчинив тоді? А що тепер думати? Нічого назад не повернути. Адже я навіть не знаю, чи він живий. Хоча серцем відчуваю, що живий. Що причаївся і вичікує. От тільки чого? Зрозуміти б всі ці його схеми. Зазирнути б у його думки хоч раз.

Відчуваю, що це ще не кінець. Натискаю на алкоголь. Шрам щось знову бубонить, але мені начхати. Я хочу відключити мозок. Хоч на кілька годин забутися в нестямі. Де тебе носить, друже? Ти хоч розумієш, що я пиздець як втомився один…