Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, Ректор і наша Таємниця" автора Рома Аріведерчі. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:

- А тут голодно й страшно. Ніяких риб. Одні змії. Як зараз підпливе, як вкусить, і все, алес леталес тобі, лебедю. Помреш у розквіті чогось там… Дітки заплачуть. Стара матуся  помре з горя. Молода дружина вийде за сусіда, якщо ти, тупа скотина, зараз же не прокинешся і не полетиш на той край болота, ясно тобі?

Один, два, три!

Мене трясонуло так, що я мало не впала у воду. А ота пташечка побігла по воді, замахала крилами й злетіла .

Рулити нею було неможливо. То вам не дракон. Мозку небагато. Тому просто уявила собі один трактир на березі болота. Там я зупинялась по дорозі в академію.  

Летів цей лебідь  - просто фу. Ніколи знову! У мене почалася морська хвороба. Тепер тільки на драконах літатиму. Там хоч і вітер здуває, але не так трясе.

Лебідь серйозно націлений на сніданок з рибок. 

Тож залишається мріяти, що ніякий мисливець зараз не  вийде на вранішнє полювання й не підстрелить мого лебедя на сніданок.

- Ей ти, не смій знижуватись. Нема там риби. І жаб нема. Там страшні змії. Риба на березі. Біля берега тобто. Там тепло, і трактирник туди виливає помиї й недоїдки. Знаєш, які жирні карасі? Та отож.

Мабуть, картина, де жирні карасі в сметані чекають на нагуляний апетит лебедя, додала птахові сил. 

І він нарешті  доніс мене до пункту Т.

Тобто трактиру.

Що ж. День мінус - пів дороги плюс.

Я з полегшенням сплигнула на тверду землю і поміж листям подорожника втекла від трохи розчарованого лебедя, поки він оглядався в пошуках блюда з карасями. Але нагледів  щось у воді й миттю забув про мене.

Бо я дуже чесне створіння. Там справді було, що поїсти тим, для кого й мокрий хліб - їжа. 

Тепер треба знайти якогось лицаря.

І стати його прекрасною дамою. Ха-ха, як смішно.

Насправді - всього лише залізти у багаж і навіяти, що треба спішно скакати до Трояндового замку. Бо там… там - о, точно -  турнір, от! І приз - шовкова хустина з плеча Фіоленти й від мене особисто - десять монет. А як швидко доїде - всі дванадцять.

І поки я пробиралася по смердючій конюшні з ризиком, що алес леталес буде мені, якщо якась тупа коняка наступить, сонце нарешті зійшло.

Хто б мені підказав, якого з коней вибрати? Але цей наче нічого так. Збруя красива і так все заплетено акуратно. Явно лицар теж не якийсь нечупара. Або оруженосець. Чи хто там у них відповідає за красу.

Поки добиралася до стійла, вилазила на якісь дерев’яні ворітця, стомилася - жах. Туга пари просто не давала дихати. Він  починав помирати одразу, як я переставала випромінювати оптимізм і спокій.

А ви пробували спокійно перестрибнути прірву у десять ваших зростів?

Та отож.

Я все ж стрибнула. Так собі відчутя. Чому я не сокіл, як той казав.

Потім ще перелізла на сідло і сховалася в гриві. Спати не можна було. Треба було дочекатися того, хто прийде годувати коняку.

Він і прийшов. Паж. Під горщик стрижений, з самого ранку розчесаний. Наспівував мелодійним голосом мою баладу про сірого вовка, вурдалака і зрадливу принцесу. Он де слава мене знайшла - в нечищеній трактирній конюшні. А от не треба було записувати виделкою на столі рими. Одразу й потирили.

Ну люди, на пів року нічого не можна залишити без нагляду.

Тепер слова нічиї, музика народна. Виконує паж у конюшні від трактиру Мстива жаба.

До речі, мамусю, кому ти тут помстилася, і чи не оббрехали тебе ці воровиті людці?

Паж повісив на конячку якість торби й вивів її на двір. А там уже осяйний лицар допиває розсіл після вчорашнього.

Сам з себе великий  і брутальний. Неголений, невмитий і з бодуна.

Окраса лицарства і моя остання надія,як вирішила я, коли одним оком визирнула з торби. І тихо проштовхнула в голову, що тріщала й боліла, слушну пораду.

- Там, прямо по дорозі й чючють вліво, є чарівна Академія. В ній факультет цілительства. І там занедорого дають аж цілу пляшку похмелятора. За одну монетку. 

І плюнула йому під ноги золотий.

- Давай, мій лицарю. - прошепотіла у нього в голові. - За прогнозом сьогодні обіцяють короткочасні дощі із золотих монет на путі слідування до Трояндових Академій. Збереш десять монет - отримаєш вдвічі більше. 

Лицар потрусив нечесаною головою. 

- Нічого тобі не вчулося. Гайда на коня. Тільки не треба в кожному трактирі зупинятися. Нічого там гарного немає. Зате є один перед самим замком. Так там, уявляєш, п’ять зірок, і всі мішленівські. В номері підмітають майже після кожного гостя. Й шоколадку на подушку кладуть новому постояльцю.

- Що кладуть? - ошелешено подумав лицар.

- Куди кладуть? - підхопив паж.

- А ти не підслуховуй. - цикнула на нього. - Рано тобі ще таке знати.

Лицар показав пажу на монету, той побожно підняв скарб і простяг лицарю. 

Хоч би не збігся весь трактир дивитись. Тут золото давно велика рідкість. За цю монету може й не весь трактир можна купити, а половину точно. 

Лицар чи почув мене, чи просто досвідчений мандрівник - сховав монету за щоку.

Ач який продуманий. З таким не пропадеш.

- Як тебе звати, лицарю - Геральд, Есмеральд, Васісуалій?

- Інгвар я. - ображено подумав цей хоробрий воїн. І навіть не замислився, з ким це він подумки розмовляє. 

Наша людина.

Поки він забирався на коня, що в латах не так вже й просто, поки паж вмощувався на ослику і перевіряв, чи чогось не забули, сонце перейшло зеніт.  

А поки доїхали до перехрестя і каменю з незрозумілими написами та вислуховували пояснення пажа про те, що он зліва - знаменитий цвинтар, там  славетний  у всіх світах дракон Змій витяг з каменю меч, яким врятував імперію, а отам справа -  згарище, і той славетний лицар врятував з пожежі одну принцесу-шпигунку, а ще отам Змій…

Убила б. І цього всезнайка, і пана ректора, що нічого не може зробити тихо і скромно.

Так от. Поки доїхали  до каменя з пророцтвами настав вечір. А незрозумілі написи були не тому, що темно. А тому, що цей доблесний воїн на відміну від свого ботана-пажа не знав грамоти.

1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі» жанру - 💛 Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"