Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

А якби знав, то побачив би - простими ельфійськими рунами там писало - наліво поїдеш - начувайся, направо - сам винуватий. А прямо взагалі Трояндове Королівство. Кароч, ми тебе попередили. 

Кінь лицаря по-моєму прочитав. Або хоч натяк зрозумів, бо там нижче крім всього, що зазвичай пишуть на парканах і каменях, красувався невміло, але старанно намальований череп коня. А може кобили. Я не розбираюся.

Але кінь вперся всіма чотирма копитами. 

Паж зробив подвійний фейспалм. 

І всі троє явно намірилися повернути назад. Довелося викинути з просторової кишені ще одну монету трохи далі за камінь. Тонкий натяк всі зрозуміли. Й Інгвар, як і годиться звитяжному лицарю, дав шпори коняці.

Кінь  би стенув плечима, якби коні могли таке робити. А так просто подумав, що все під лицареву відповідальність. Паж підняв монету, лицар знову зсунув її за щоку.  Одразу стало схоже, що у нього флюс.

І хоч би її обтер. Так він помре від якоїсь дизентерії, і як я тоді добиратимусь?

- І не смій думати про їжу, лицарю Інгваре. Бо я і без тебе голодна. Хто Я? Твоя щаслива доля, от хто. Питатиме воно ще. Будеш багато знати, в ректори вийдеш. І помиратимеш від тривоги під магічною сіткою. Давай, прискорюйся, через кілька миль будуть опади з монет. Забаришся - ще хтось перший побачить і підбере. От сміху буде.

Хороброго Інгвара, пажа і навіть коня, що уявили страшну перспективу, пробили дрижаки.

Тому морський пейзаж і скелі над морем, що було далеко внизу, понеслися повз мене трохи швидше. Нікого на милі й милі навкруги. Тільки орли в вишині. І паж приємним голосом співає про подвиги самі знаєте кого. Як Змій втікав полону, тобто з гарему - уже вчетветре. На прохання глядачів. Тобто Інгвара.  

Добре, що у жаб немає зубів. А то б стерла від скреготу.

Чи є на світі місце, де про того спритник не чули?

Може ну їх, ті два дні, що залишились, може краще з коня та у море, щоб не мучитись?

Нікуди не дітись від того пана ректора, навіть коли його немає поряд!

Я уже вивчила біографію своєї пари так досконало, що розбуди мене вночі і запитай про нього що завгодно - вб'ю на місці.

Два дні, лише два дні залишилося, а ще так далено до замку!

Тян голодна і змучена, не має жодного уявлення, що робити коли нарешті добереться. Але ми ж бачимо - сповнена рішучості здобути перемогу у боротьбі з долею.

А що ж там пан ректор? Невже тільки страждає й бентежиться? Хіба не про нього всі ті легенди й перекази, які знають всі, крім Тян? 

Та легенди легендами, але ж що можна зробити, коли ти спійманий у сіть і знерухомлений, всі навкруги тебе ненавидять, а час невблаганно спливає?

Дізнаємося в наступонму розділі.

Дякую за все, мої найкращі в світі читачі,  і навзаєм  ❤️