Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Проте, щось я занадто відхилилася від теми. Якщо він ймовірно за мною стежив,то може знати, що я люблю і чому більше надаю перевагу.

Також, він міг заздалегідь спланувати нашу з ним втечу. Може я йому таки і сподобалася.

Хоча,на мою думку,це зовсім не так. Оскільки,він веде себе,як закінчений бовдур. Але все-таки навіщо йому все це.

Може він все ж маньяк і я маю втруїти його наступний раз тим борщем,щоб урятуватися. Адже не факт, що у мене буде інший шанс..

Від власних думок я починаю сміятися. Ні,я на таке не здатна. Тим паче, що поки з сторони Артура не було нічого лякаючого.

Щось, правда, мене тривожить,але його я не боюся. Ну,хоч убийте мене. Хоча,ні,не потрібно.

Я ще хочу жити і жити. А ще зустріти своє кохання і народити трійко дітей. Чому саме так,не знаю. Але велика сім'я це так чудово.

Я щось тільки зараз про це задумалася. При тому, що ще два дні тому, заміж і близько не збиралася. Проте, одруження мого брата далося в знаки.

Він завжди був красивим і не мав проблем з жінками. При тому,він ніколи себе з ними не поводив по хамськи чи ще щось у цьому роді.

Вони чемно розходилися і ніколи нічого поганого в них після не залишалося. Таким він вже був.

Можна сказати,жіночим підлабузником. Коли я бачила його з кимось і запитувала чи серйозно це. Він завжди лише усміхався.

Але ось він зустрів свою Оксану. Милу і чарівну дівчину. Я вперше бачила те,як він на неї дивиться.

З обожнюванням і з любов'ю,пристрастю. Я б хотіла, щоб так на мене дивився мій чоловік.

Сподіваюся, що так і буде. Якщо звісно пощастить. Адже,не в кожного так. А я хочу саме цього і більше ніякого..

Починаю їсти вже охоловший борщ. Та враховуючи те, що це єдине, що я сьогодні їла,він був неймовірно смачним.

Серйозно,я б з'їла ще порцію та боюся, що не влізе. Мию посуд і відправляю борщ в холодильник, щоб не зіпсувався. Все ж у будинку гаряче.

Ой.. відколи я стала такою господинею. Ні,не подумайте,я люблю коли чисто і часто прибираю.

Та все ж до їжі я ставилася спокійно. Можливо тому, що не було кому готувати.

Але щось на мене сьогодні нарада якась меланхолія. І чого б це по правді.

До ночі ми більше з Артуром не бачилися. Я сиділа постійно лише в своїй кімнаті та чула через стінку,що він, також.

Не знаю чому,та було цікаво, що він робить. Начебто і не злочином було піти і просто запитати. Проте,я цього так і не зробила.

Хоча мене і з'їдала нудьга, незрозумілі думки і переживання. Та все ж я заснула, знайшовши єдиний вихід, щоб утекти звідси.

В снах все по-іншому. В них може здійснитися реальне диво. Навіть те, що в реальному житті не може статися.

Саме такий сон снився мені,коли хтось став мене квапливо будити.

Я відкрила очі і побачила перед собою схвильоване обличчя Артура. Він приклав палець до губ в знак того, щоб я вела себе тихо.

А потім прошепотів:

-Нас знайшли. Йди за мною,але тихо...Від слів Артура серце впало у п'яти. Я настільки злякалася, що просто заклякла. Та Артур не дав мені часу заспокоїтися,а фактично,поволік за собою.

Та я чомусь не могла швидко іти. Ноги були ватяні і перед очима темніло. Я відчувала цей липкий жах і ніяк не могла оговтатися.

Нарешті усвідомила, що вся ця історія не жарт. Що не можу просто звідси піти і продовжити нормально жити.

Оскільки, якийсь збоченець вирішив,що я маю бути його. Чоловіки, якщо коротко.

Вони завжди такими були і будуть. Саме тому велику владу їм не потрібно давати. Бо від цього вони дуріють.

Впевнена, що якби їх воля вони б ще досі не дали б нам ніяких прав. Більше того, прикували до кухні або до ліжка.

Щоб лише їх задовольняти і родити,як земля, щороку. Та,на щастя, зараз двадцять перше століття і у жінок є вибір над своїм життям.

Звісно, якщо не враховувати мусульман і тому подібних звичаїв. Або ж даного випадку.

Коли один підстаркуватий покидьок вирішив будь-яким методом затягнути мене у ліжко. Мабуть, йому ще більше сподобалось те, що я втекла.

Фуу.. мені гидко від власних думок. І вони зовсім не покращили мій стан.

Раптом, Артур зупинився і я влетіла в нього,бо не дивилася під ноги. Я б навіть сказала, що знаходилася в якомусь трансі і реально до кінця не контролювала своїх дій.

-Єво,нам потрібно якось дістатися до авто. На щастя,я поставив його за будинком і ми зможемо непомітно туди сісти. Можливо і відірватися. Але потрібно все робити швидко. Ти зможеш?-повертається до мене і говорить дуже тихо.

Та напевно, йому не сподобалася моя реакція.  Тому,він продовжив:

-Маленька, поки ти зі мною тобі не варто боятися.

Він сказав це настільки впевнено,що я йому повірила. Та всеодно це не надто привело мене до тями.

-Добре,зробимо по-іншому,-видихає Артур.

А вже в іншу хвилину підхоплює мене на руки і вибігає на вулицю.

Холод ночі одразу ж накриває мене. При цьому,з іншого боку трохи приводить до тями. Дихати стає набагато легше.

А ще я відчуваю,як б'ється серце Артура. Не знаю чому,але це мене заспокоює. Все-таки я була права.

Мені його не варто боятися..

Артур посадив мене на заднє сидіння і пристебнув. Далі сів спереду і давши газу, швидко поїхав лісовою дорогою.

Це була інша. Точно не та якою ми сюди приїхали. Ця була мені зовсім незнайома,як і все,що відбувається зараз.

Це вже не вперше моєю долею хочуть розпорядитися. Проте,я ніколи не думала, що історія повториться.

Думала, що вже стала дорослою і самостійною. Та знаєте,як кажуть, хочеш насмішити Бога,то розкажи йому про свої плани.

Так і сталося. Ми тікали від переслідувачів. Артур їхав на божевільній швидкості. Якби не ремінь безпеки я б вже давно стукнулася головою і не раз.

Мені хотілося вірити, що все це всього лише сон. Та тряска лісової дороги чітко говорила, що отямся, справи реально кепські.

Нарешті ми виїхали на трасу. Та Артур і не думав зупинятися. Він все мчав вперед світ за очі.