Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої, Влада Калина"

Хлопець заходячи всередину збив Метиста… точніше, вдарився в нього своїм плечем.  

- Обережно! Дивись куди прешся! - злий як чорт Олег, гаркнув Петру услід.

- Сам дивись куди прешся! - відказав Петро і зупинився. Він помітив, як його батько стояв посеред ресторану і обіймав якусь незнайому жінку. От, Казанова! Ще не встиг з матір'ю розлучитися вже коханку собі знайшов.

- Батьку, я щось не розумію, а це хто? - показав на всіх присутніх, а точніше на Олега, який ще не пішов, і на його маму. - Що ти тут робиш з цими людьми? - Петро був високого зросту, худий, в стильних кросівках, фірмовій футболці, шортах. Таке враження, що був на пробіжці… біг, біг, і забіг в ресторан.

- Синку, а що ти тут робиш? - Микола розгубився і не знав, що й робити, чи продовжувати тримати за руку Настю, чи відійти від неї. Але, здається Петро вже все помітив, тож обманювати пізно.

- Проїздив повз, бачу твій автомобіль стоїть. - Його карий погляд пробігся по порожньому ресторані. - Ти що купуєш новий ресторан?!

- Не зовсім… Синку, мабуть прийшов час тобі дізнатися правду. - Микола Андрійович відкашлявся прочистивши горло. Він нервував.

- Це яку? - хлопець обернувся і дивно так глянув на стоячого поруч незнайомого накачаного здоровилу з блакитними очима.

- Це Олег, - батько вказав на незнайомця. - Твій брат.

- Що?! Як це… б-брат! - карі очі розширилися. На всякий випадок Петро відійшов подалі.

- Це було давно… Дуже. - Почав виправдовуватися батько.

- В мене немає брата.

- Вже є.

- Ні! Це… Це якісь аферисти. Батьку, вони обманюють тебе. Мабуть прийшли гроші просити. 

- Петре, припини! - крикнув Микола. - Ніякі вони не аферисти. Це твій брат, а це його мама Анастасія. - Вказав на неї і жінка мило посміхнулася. Вона сама була розгублена і шокована. Що робити? Що говорити?

- Боже. Батько ти… зраджував мамі? - Петро вперся дупою в стіл прикривши долонями обличчя. - Жах… Ну, і, що вам потрібно від мого батька?! - хлопець подивився на Метиста, який чомусь передумав тікати зі "свята" і стояв чекав, чим закінчиться цей гімняний День народження.

- Нам нічого не потріб… - Хотіла відказати Анастасія але… Олег її перебив.

- Дещо нам потрібно… Мені, - він зробив декілька кроків вперед гордо піднявши голову. - Ти хотів зробити мені подарунок? - звернувся до Миколи Андрійовича.

- Зробити що?! - сказав Петро.

- Петро, помовч! - чоловік грізно глянув на Петра. - Говори, синку, - кивнув Олегу. Микола ладен був вислухати все, що скаже йому Олег. Більш того, він був ладен подарувати йому все, що той попросить. Ну, не хоче хлопець ресторан, то біс з ним, може він хоче готель, чи маєток на Карибах? ВСЕ - аби Олег вибачив його і прийняв. - Що хочеш?

- Одружитися, - Метист навіть оком не кліпнув. Він розумів на що йде. Він знав, що просить… і був готовий на це.

- Одружитися?!

- Одружитися?! - в один голос запитали Микола і Анастасія. Жінка була здивована не меньше за чоловіка, адже її Олег навіть не заїкався про весілля.

- Так.

- О, прекрасно! - подав голос Петро. - То вони заявилися сюди, щоб ти батьку оплатив його весілля?! - почав плескати в долоні. - Браво! Браво! Браво!

- Петре, помовч заради Бога, - чоловік почав підходити до Олега. Він був радий що ще один його син одружується. Не міг повірити такому щастю. Це ж чудово! Хіба ж ні?! - Олеже, це хороша новина. Вітаю. - Поклав руку на плече Метисту. - Кажи, що потрібно? Гроші? Може ресторан для гуляння, то він твій. Чи… лімузин, готель. Що?

- Мені потрібна наречена. - Голова Олега повільно поверталася в сторону Петра. - Олександра. Самчук Олександра Євгенівна… Знаєш таку? - Метист посміхнувся незводячи погляду з новоспеченого брата. Він стільки про нього чув від Саши, і знав, як дівчина ставиться до свого так званого нареченого, тож… прийшов час розплачуватися. Прийшов час справедливості. Тому, що Олександра повинна бути нареченою Метиста. Його і тільки його.

- Що?! Батьку, що це він таке верзе? - зіскочив зі столу Петро, аж почервонів від люті. - Ти придурок звідки знаєш мою Сашу? - почав підходити до Олега. 

- Вона моя, - уточнив Олег, так, як йому не подобалося, що цей багатій називав її своєю.

- Забудь! Сука! Забудь про неї! - Петро підбіг і хотів накинутися на Метиста, але батько став між ними.

- Заспокойтесь! - розвів руки в сторони. - Хлопці, припиніть!

- Олександра моя наречена, і скоро стане МОЄЮ дружиною! Второпав?! - кричав Петро виглядаючи з-за плеча батька. Микола вже мав намір кликати охорону, бо боявся, що буде бійка. Чоловік і сам був в шоці. Його два сина кохають одну дівчину? Оце, так! Що ж робити? Не різати ж її навпіл.

- Я одружуся з нею і буду робити з цією дівкою все що захочу. Все, що заманеться! - продовжував кричати Петро неначе намагаючись вивести із себе Олега. Хлопець неначе нарошне підливав олії у багаття. - Вона буде покірною дівчинкою, а якщо ні… то доведеться виховувати.

Метист уважно стежив за губами Петра, коли той кричав якусь хрінь, ніби намагався зрозуміти і усвідомити його крики. Розум Олега не хотів сприймати всі ті слова. І одна лише думка того, що Петро буде торкатися Олександри - зривала дах.

Метист рукою відсунув Миколу Андрійовича в сторону, і схопив Петра за грудки, притискаючи до стіни. Той все кричав, що все одно дівчина буде його, вже все вирішено, і що Саша погодилася. Але Олег знав - це брехня. Петро говорив і говорив, і з кожним

словом в Метиста всередині закипала лють і ненависть. Він навіть не звертав уваги на батька, який намагався відірвати його від Петра. От тільки Олег схопив його мертвою хваткою і хотів, щоб той сопливий багатій замовк. 

- Олеже, припини! Ти вб'єш його! - вже й мама приєдналася до цих криків та голосів.

- Я цю суку зараз стукну головою об стіну, так, що мізки на ній залишаться. - Гаркнув Метист. Лють переповняла його.