Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

А потім прийшов Яй-Каай і все зіпсував.

— Ось! — похмуро сказав він, дивуючи світ тепер уже синцями під обома очима, що робило його схожим на панду.

А ще у божества була подряпана щока і перебинтована права кисть.

— Ви що билися? — здивовано спитав Луї. Якось він був кращої думки про богів.

— А, дурні жінки, — пробурчав бог. — І стіна, — додав, подивившись на перебинтовану руку. — Але зараз не про те. Я вам приніс подвиг.

І посміхнувся. Широко та доброзичливо, як Дідусь Мороз, який приніс слухняним дітям подарунки.

— Де він? — похмуро запитала Міррет, зазирнувши Яй-Кааю за спину, ніби там міг ховатися лев зі сталевою шкірою чи триголовий пес.

— Ми портал налаштували, — сказав бог і зашарив по кишенях. Після двох хвилин пошуків, коли навіть Миррет встигла занудьгувати та відволіктися, а жаба повернулася до лекції про шкоду пияцтва та його вплив на сімейні стосунки, Яй-Каай нарешті щось знайшов і витяг на світ мішечок із зав'язаної вузлом картатої носової хустки. — Усередині дороговказний клубочок, точніше те, що від нього лишилося. Хто ж знав, що давні артефакти з таким апетитом їсть міль? А шкідлива стара новий дати не захотіла ... Загалом, розв'яжете, коли будете готові рушити в дорогу і він вас виведе куди треба.

— А куди нам треба? — з підозрою запитав Луї.

— До гідри. Точніше, як гідри... до якогось її далекого родича. Ледве його знайшли, добре ховався весь цей час. Точніше, як ховався... сидів собі вдома, зрідка виходив, прикидаючись драконом, овець драв і жер. А лицарі, котрі ходили з ним боротися, поверталися не в собі.

— У сенсі, не в собі? — занепокоїлась Міррет.

— Та просто дурні вони, невчені, більшість навіть не вміють читати. А він їм то влаштування світу покаже, то ілюзію відкритого космосу створить, то ще якусь гидоту. Ось вони трохи й божеволіли. Одного навіть на багатті спалили, — пояснив усміхнений бог.

— Ага, — сказала Міррет.

А Луї взяв зав'язаний у хустинку клубок і ввічливо подякував.

— Ах, так, за клубком слід іти. Саме пішки. На машині не можна, — заявив Яй-Каай, відступаючи від порадуваних подвигом людей. — Це досить повільний артефакт, хоч і точний.

З цим бог і зник, залишивши Міррет розмірковувати про те, що її чи знову обманули, чи послали в якесь погане місце, чи вирішили випробувати працездатність поїденого міллю артефакту. І завести цей клубочок насправді може куди завгодно, зокрема й у пащу найближчого дракона. Такого здоровенного, завбільшки з гору.

— Я поки не поїм, нікуди не піду, — гордо сказала Аллочка і розправила плечі.

— Правильно, голодувати тобі не можна, он якась худенька, — пробурчав вовк, за що отримав обурений погляд і обіцянку відстрілити хвіст.

***

Поїдений міллю клубок звільняли з хустки обережно, ніби то був не чарівний шматок вовни, а натуральна міна. Виявилося, воно того не вартувало. Видовище виявилося жалюгідним, а не страшним.

— Схоже його не тільки міль, а ще й миші їли, — задумливо мовила Міррет і потикала в кошлате і запорошене щось пальцем. — А як ним користуватися?

— Кинути на землю, він і поведе куди побитий божок загадав, — відповіла жаба. — Ех, бачила б це Баба Яга. Прокляла б божків, які вкрали один із її клубочків. Вона ж їх із такою любов'ю робить. Сама овець стриже, сама шерсть у струмку вимиває, потім сама ж сушить і вичісує. А потім скручує нитку, обов'язково при повному місяці та під вовчі пісні. Потім цю нитку в трав'яних настоях вимочує і сушить, вплітаючи ще й магію. І тільки після цього нитку в клубочок мотає. А вони навіть зберегти не зуміли. Ех.

— Може спалити його буде гуманнішим? — спитав Луї, дивлячись на клубок із великим сумнівом. Якби він сам був артефактом і хтось довів його до такого стану, то він би обов'язково помстився першому, хто під руку підвернеться. А підвернулися клубочку саме вони.

— Спочатку нехай доведе до чудовиська, а потім ми його кремуємо та поховаємо, — урочисто пообіцяла Міррет. — Ну що, йдемо?

— Ходімо, — погодився Луї, хоч клубочку все одно не довіряв.

Інші сперечатися не стали.

***

Луї мав рацію — клубочок безперечно став мстити людям. То в болото їх завів, що маскувалося під веселу зелену галявину. То в колючі кущі, як згодом виявилося, єдині колючі в тих місцях. То й зовсім став петляти кругами серед молодих дубків і, якби ельфійка не стала ці дерева невдовзі впізнавати, то петляв би до вечора.

— А може, нам знайти десь міль і почати йому погрожувати? — спитав Луї після того, як клубочок привів компанію на край яру з глиняними крутими схилами.

Дівчата і навіть жаба з осудом глянули на некроманта, а клубочок подумав і покотився вздовж яру, повернув назад у ліс, а потім докотився до струмка, з розмаху в нього шльопнувся.

— Здається, він вирішив утопитися, — задумливо сказала Аллочка, а Луї лайнувся і кинувся виловлювати цінний артефакт.

Потім вони по черзі вичавлювали з клубка воду, а вовк сушив за допомогою магічно керованого теплого вітру. Клубочок після цього ще більше розпушився, але виглядати став набагато приємніше. Та й побіг далі набагато веселіше і більше не блукав серед дубків і боліт, хоч завести в колючі кущі все одно норовив при кожній нагоді.

— Може, він налаштувався? — спитала Мірет.

— Можливо, — сказав вовк і в небі гримнуло.

Пригодники дружно задерли голови і виявили, що сині, з легкими перистими хмарами небеса змінилися на сірі, затягнуті дощовими хмарами.

— Ми портал пройшли! — першою зрозуміла Мірет.

— А тут незабаром дощ почнеться, — потішила всіх жаба, яку ельф, наслухавшись рятівних лекцій, ніс у кишені, з якої вона час від часу виглядала.

— От дощу нам і не вистачало, — пробурчав Луї, у якого й так хлюпало в кросівках.

Дощ теж вважав, що його не вистачає компанії, що бреде за поїденим міллю клубком. Тому почав шелестіти листям над головами. Потім окремі краплі пробиралися крізь листяну заслінку і били по плечах і головах, а коли клубочок вивів на галявину з незрозумілою спорудою, виявилося, що небеса встигли розродитися зливою і виливали на землю воду тоннами.