Читати книгу - "Трістрам Шенді"

наполегливим небажанням дотримуватись обережності пояснюється той факт – що жоден богословський полемічний твір не є таким ясним і доказовим, як твори про Блукаючі вогні або інші такі ж солідні матерії філософії та природознавства. У такому разі, якщо ми не схильні блукати навмання до Страшного суду, що ж нам залишається перед виступом у дорогу – як не дати читачам хороше визначення головного слова, з яким ми найбільше маємо справу, – і твердо триматися цього визначення, розмінюючи його, як гінею, на дрібну монету? – Коли це зроблено – нехай сам батько всякої плутанини спробує нас заплутати – або вкласти в голову нам чи нашим читачам інший зміст!

У книгах бездоганної моральності й залізної логіки, на зразок тієї, що лежить перед вами, – така недбалість невибачна; небо свідок, як жорстоко довелося мені поплатитися за те, що я дав стільки приводів для двозначних тлумачень – і занадто покладався ввесь час на чистоту уяви моїх читачів.

– Тут два значення, – вигукнув Євгеній під час нашої прогулянки, тицяючи вказівним пальцем правої руки у слово тріщина на сто тринадцятій сторінці цієї незрівнянної книги, – тут два значення, – сказав він. – А тут дві дороги, – заперечив я, обриваючи його, – брудна й чиста – по якій же ми підемо? – По чистій, ясна річ, по чистій, – відповів Євгеній. – Євгенію, – сказав я, зупиняючись перед ним і кладучи йому руку на груди, – визначати – означає не довіряти. – Так осоромив я Євгенія; але осоромив, за своїм звичаєм, як дурень. – Утішає мене тільки те, що я не впертий дурень; і ось чому.

Я визначаю ніс таким чином – але заздалегідь прошу і благаю моїх читачів, як чоловічої, так і жіночої статі, будь-якого віку, вигляду та звання, заради Бога та порятунку душі своєї, остерігатися спокус і напучувань диявола і не дозволяти, щоб він яким-небудь обманом або хитрістю вкладав в уми їх інші думки, ніж ті, що я вкладаю у своє визначення. – Бо під словом ніс протягом усього цього довгого розділу про носи і в усіх інших частинах мого твору, де трапляється слово ніс, – під цим словом, урочисто всім оголошую, я маю на увазі ніс, і тільки ніс.

Розділ XXXІІ

– Тому що, – ще раз повторила моя прабабуся, – у вас мало або зовсім немає носа, сер. —

– Фе ти, диявол! – вигукнув мій прадід, ляснувши себе рукою по носу, – він зовсім не такий уже маленький – на цілий дюйм довший за ніс мого батька. – А слід сказати, що ніс мого прадіда був в усіх відношеннях схожий на носи чоловіків, жінок і дітей, яких Пантагрюель знайшов на острові Енназін.[168] – Мимохідь зауважу, якщо ви бажаєте дізнатися про дивовижний спосіб ріднитися, що існує в такого плосконосого народу, – вам треба прочитати книгу Рабле: – самостійно ви до цього ніколи не додумаєтеся. —

– Він мав форму трефового туза, сер.

– На цілий дюйм, – вів далі мій прадід, підвівши догори кінчик свого носа великим і вказівним пальцями та повторюючи своє твердження, – на цілий дюйм довший за ніс мого батька, мадам. – Ви, мабуть, хочете сказати – вашого дядька, – заперечила моя прабабуся.

– Мій прадід визнав себе переможеним. – Він розпрямив папір і підписав умову.

Розділ XXXІІІ

– Яку незаконну вдовину пенсію, дорогий мій, виплачуємо ми з нашого маленького статку! – мовила моя бабуся, звертаючись до дідуся.

– У батька мого, – відповів дідусь, – ніс був не більший, з вашого дозволу, дорога моя, чим ось цей горбок на моїй руці. —

А треба вам сказати, що моя прабабуся пережила мого дідуся на дванадцять років; таким чином, протягом усього цього часу батькові моєму кожні півроку – (у Михайлів день і в Благовіщення) – доводилося виплачувати по сто п’ятдесят фунтів вдовиної пенсії.

Не було на світі людини, яка виконувала б свої грошові зобов’язання з більшою готовністю, ніж мій батько.

– Відлічуючи перші сто фунтів, він кидав на стіл одну гінею за одною тими жвавими кидками щирої доброзичливості, якими здатні кидати гроші щедрі, і тільки щедрі душі; але переходячи до інших п’яти десяток – він зазвичай негайно видавав гучне «Гм»! – заклопотано потирав собі ніс внутрішнім боком вказівного пальця – обережно просовував руку за підкладку своєї перуки – роздивлявся кожну гінею з обох боків, коли розлучався з нею, – і нечасто доходив до кінця п’ятдесяти фунтів, не удаючись до допомоги носової хустки, якою він витирав собі скроні.

Позбав мене, о милостиве небо, нестерпних людей, які абсолютно не рахуються з усіма цими імпульсивними рухами! – Нехай, ніколи – о, ніколи – не доведеться мені відпочивати під шатрами таких людей, нездатних загальмувати свою машину і пожаліти всякого, поневоленого владою звичок, прищеплених вихованням, і упереджень, успадкованих од предків!

Протягом, принаймні, трьох поколінь цей догмат про перевагу довгих носів поступово вкорінявся в нашій родині. – Традиція була ввесь час за нього, і кожне півріччя зміцненню його сприяла Кишеня; таким чином, ексцентричність розуму мого батька в цьому разі не могла претендувати на всю честь його винаходу, як у разі майже всіх інших його дивних суджень. – Догмат про носи він, можна сказати, значною мірою всмоктав із молоком матері. Проте він привніс і свою частку. – Якщо хибну думку (припустимо, що вона була дійсно хибною) посаджено було в нім вихованням, батько мій її поливав і виростив до повної зрілості.

Висловлюючи свої думки відносно цього, він часто оголошував, що не розуміє, яким чином наймогутніший рід в Англії міг би встояти проти безперервного проходження шести або семи коротких носів. – І навпаки, – вів далі він зазвичай, – було б однією з найбільших загадок цивільного життя, якби те ж саме число довгих і великих носів, ідучи один за одним по прямій лінії, не піднесло їх володарів на найважливіші пости в королівстві. – Він часто хвалився, що родина Шенді посідала дуже високе становище при королі Гаррі VІІІ,[169] але завдячувала своїм підвищенням не якій-небудь політичній інтризі, – говорив він, – а тільки вказаній обставині; – проте, подібно до інших родин, – додавав він, – вона зазнала на собі мінливості долі й ніколи вже не очухалася від удару, завданого їй носом мого прадіда. – Достеменно був він трефовим тузом, – вигукував батько, хитаючи головою, – настільки ж нікчемним для його нещасної родини, як картковий туз, що вийшов у козирі.

– Тихенько, тихенько, друже читачу! – куди це тебе відносить фантазія? – Даю чесне слово, під носом мого прадіда я маю на увазі зовнішній орган нюху або ту частину людини, яка