Читати книгу - "Нічний черговий"

— Ні.

— Я теж.. Може, в цьому наша перевага. Ми не знаємо їхньої психології, тому марно намагалися б передбачити їхні дальші дії. А ви правильно робите, що весь час переїжджаєте. Треба буде чинити так і надалі. Адже ви нічого не маєте проти подорожей?

— Мені це дуже до вподоби,— признався я.— Особливо тепер, коли я можу дозволити собі їздити.

— Вам не спадало на думку, що в цій справі можуть бути замішані зовсім не злочинці?

— Ні.

— Колись я вичитав у газеті, що в авіаційній катастрофі загинула людина, яка мала при собі шістдесят тисяч доларів. То був один з лідерів республіканської партії, який летів з їхньої штаб-квартири у Каліфорнії. Це сталося під час другої виборчої кампанії часів Ейзенхауера. Можливо, гроші, які ви знайшли, належать одній з партій, але їх треба тримати в секреті.

— Можливо,— погодився я.— Але я не розумію, чого б це такий лідер зупинявся у «Святому Августіні».

— Ну...— Фабіан знизав плечима.— Будемо сподіватися, що ми ніколи не дізнаємось, кому належали ті гроші або хто повинен був їх отримати. А як з тими двадцятьма п'ятьма тисячами, що їх ви позичили вашому братові? Ви сподіваєтесь коли-небудь їх побачити?

— Ні.

— Ви — щедра людина. Мені це подобається. Це — одна з найкращих речей, які дає багатство. Воно веде до щедрості.— Ми під'їжджали до музею.— Яка незвичайна будівля! Не кажу вже про прекрасну колекцію, що тут представлена. Як приємно, мабуть, підписувати чеки, що сприяють створенню подібної краси!

Він поставив машину, і ми рушили до прекрасного, трохи суворого будинку, розташованого в центрі парку на гребені гори. У зелені ховалися великі античні статуї, тихий шелест дерев і легкі мінливі тіні від кущів робили їх наче живими.

У майже безлюдному музеї я був вражений колекцією. Мої смаки складалися під впливом традиційного живопису і скульптури. А тут я зустрівся з формами, які існували тільки в мозку митця, з барвистими плямами на полотні, з викривленням повсякденних речей і людського тіла, які я дуже погано розумів. Фабіан, навпаки, мовчки переходив від однієї картини до другої з серйозним, заглибленим у себе виразом. Коли ми нарешті вийшли на вулицю і попрямували до машини, він глибоко зітхнув, ніби скинувши з себе чималий тягар.

— Яка скарбниця! — проказав він.— Скільки енергії, боротьби, пошуків, тонкого гумору — і все в одному місці! Вам сподобалося?

— Боюсь, я багато чого не зрозумів.

Він засміявся.

— Остання чесна людина на цьому світі,— мовив він.— Бачу, нам з вами треба походити по музеях. Людина завжди переступає поріг емоцій простим розглядом речей. Але до цього є ще один важливий додаток — вивчення об'єкта.

— А він вартий цього? — Я знав, що це запитання міщанина, але мені не подобалась його переконаність, що мене треба чогось навчати і що навчати буде він. І взагалі, якби не мої гроші, він не прогулювався б тепер узбережжям, а сидів би у Санкт-Моріці й грав у карти, щоб заплатити за готель.

— Мені здається, що вартий,— сказав Фабіан. І, поклавши руку мені на плече, тихенько додав: — Дугласе, не треба недооцінювати духовних багатств. На самій чорній ікрі не проживеш.

Ми зупинились біля кафе на центральній площі Сен-Поль-де-Ванса, сіли за столик прямо на тротуарі, взяли пляшку білого вина й почали спостерігати, як кілька літніх чоловіків грали під деревами в кеглі, їхні голоси лунко відбивалися від старих зруйнованих укріплень середньовічного міста.

Ми помалу смакували своє вино, втішаючись дозвіллям, знаючи, що нам нема куди поспішати, що це видовище не принесе нам ні прибутків, ні втрат.

— Не розбавляйте насолоди,— промовив я.— Ви не пам'ятаєте, хто це сказав?

Фабіан засміявся.

— Це я сказав.— І, помовчавши хвилину, додав: — До речі, я хотів би поставити вам одне запитання. Яка ваша концепція грошей?

Я знизав плечима.

— Мені ніколи не доводилося над цим замислюватися. Не думаю, що в мене є якась концепція. Це вас трохи дивує, так?

— Трохи,— погодився Фабіан.

— А якби я поставив це саме запитання вам, якою була б ваша відповідь?

— Концепція грошей,— мовив Фабіан,— не існує у чистому вигляді, тобто людина спочатку повинна виробити чіткий погляд на світ взагалі, а вже потім міркувати про гроші. Наприклад, ваше ставлення до світу в цілому змінилося, як ви казали, за один день. Чи я не правий?

— Так, це сталося в день відвідин старого лікаря,— згадав я.

— Чи випливає з цього, що до відвідин лікаря у вас було одне ставлення до грошей, а після того дня — зовсім інакше?

— Так.

— У моєму житті не було таких драматичних змін світогляду,— признався Фабіан.— Багато років тому я склав собі враження, що світ — це місце, де панує несправедливість. І що я бачив і пережив відтоді? Війни, в яких загинули мільйони невинних людей, посухи, невдачі всіх гатунків, занепад моралі у вищих верствах суспільства, збагачення злодіїв, геометричну прогресію злочинів. Я, певна річ, не можу змінити цей світ або полегшити долю страдників. Я не філантроп і не реформатор, але, якби й був тим чи тим, нічого путнього не вийшло б з моїх страждань і молитов. Тому моя мета — не поповнити собою лави страдників. Я встиг помітити, що в людей, які не стали жертвами обставин, є принаймні одна спільна риса. Вони мають гроші. Отже, в моїй концепції грошей на першому місці стоїть одне поняття — свобода. Свобода пересування. Свобода бути самим собою. Свобода сказати, коли хочеш: «Джеку, ану катай звідси під три чорти!» Бідний чоловік схожий на пацюка в кукурудзі. Його вибір продиктований силою, якою він сам керувати не може. Він стає механізмом, пальне для якого — голод. Розваги, які він може собі дозволити, зведені майже до нуля. Звичайно, завжди знаходиться якийсь винятковий пацюк, що виривається з тієї кукурудзи, керований здебільшого надзвичайно сильним почуттям голоду. Або випадком. Щасливим випадком. Як ви чи я. Я, звичайно, не кажу, що все людство вдовольняється чи може вдовольнитись одними й тими самими речами. Є люди, які прагнуть влади і заради неї принижують себе, зраджують своїх матерів, убивають. Згадаймо хоча б декого з наших президентів або військових, що правлять сьогодні більшою частиною світу. Є святі люди, ладні скоріше піти на вогнище, аніж відмовитись від істини, в яку вони вірять. А є