Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Мати Каса зазирає у вітальню буквально за кілька хвилин, бажає яскравого дня, наливає в чашку нового чаю, самотужки змішуючи листя, дійсно готується до довгої бесіди, заодно цікавиться, чи всього мені вистачає в гостях. Звати її Фіна Фос, на Витоку прізвища не змінюють після заміжжя, та й власне не прізвища тут, а лінії. Принаймні, це стосується сейлів. Виявляється, вітальна енергія ще й різними якостями володіє. А ще чим сильніша ця енергія в сейлі, тим більше його енергія стає унікальною. 

— Фрайд дуже вмілий щодо розподілу, може прокладати вітальну енергію далеко-далеко, тому в нашому домені така розгалужена мережа вузлів переміщення! Для прокладання її недостатньо просто з'єднати вузли, потрібен іссейл, який одного разу розтягне цю мережу і задіє одночасно, — ділиться інформацією сейла Фіна. Про брата вона говорить із захопленням, це просто-таки приємно. 

Одночасно з початком розмови — незважаючи на слова Каса, я не накидуюся на його матір із порога — на столі починає м'яко блимати ліхтариком якась завитушка. Сейла Фіна закочує очі й клацанням вимикає пристрій, скаржиться:

— Останнім часом як на зло роботи стільки, що голова обертом. Чи взяти кілька днів відпочинку... З сімейних обставин. 

Я про себе лаю Каса, бо настільки відволікати нікого не хотіла. Наче я не розумію ситуації, коли робота поховала тебе під собою.

— Тоді не будемо відволікатися, так? — уточнюю. Вона киває мені й підштовхує в руки ще одну чашку:

— Ви пийте, пийте чай, це корисно. Для вітального здоров'я.

Так і проситься запитати, а мені-то воно навіщо, але я краще чай пригублю, ніж тему зміню. І сейла Фіна зітхає.

— Усе досить складно. Річ у тім, що наші батьки не були іссейлами, це Фрайду так пощастило, м'яко кажучи. На жаль, йому довелося справлятися з багатьма проблемами самостійно. У підлітків із потенціалом іссейлів завжди багато проблем, але Фрайд не такий, він кремінь, усе під контролем, — усміхається вона, але я б не сказала, що весело. Тобто вона і турбується, і хвалиться братом.

— Бути іссейлом це проблема? — я запитую, не перебиваючи, нехай розповідь іде так, як іде. 

— Швидше так, ніж ні. Фрайд просто завжди вирізнявся серйозністю, навіть злитися швидко навчився так, щоб його вітальна енергія не шкодила нікому. Коли її забагато, це дуже недобре. А от Кассіель уже змалечку... Це нестерпно, коли дитина страждає від надлишку вітальної енергії... Він надто емоційний хлопчик. Уже думали, що буде зрив, але обійшлося, брат оберігав, підтримував. Це дуже важливо для майбутнього іссейла, якщо поруч хтось його рівня. Це був складний час, так, — коли вона ніби занурюється в спогади того часу, між бровами з'являється тривожна складка. 

— Складний через Кассіеля?

— Не зовсім, — зітхає сейла Фіна. — Кас просив розповісти вам історію нашої родини. Брат, звісно, не схвалить, він потурбувався, щоб мало хто про це згадував, йому й так непереливки.

— Так що сталося?.. — я буквально підстрибую в кріслі. Еллі теж нахиляється вперед, вона поки мовчить, атмосфера навколо не напружена, але не особливо весела.

— Касу тоді було рочки три чи що, так... — м'яко посміхається Фіна, — коли Фрайд зустрів ту дівчинку — Ріаннон. Вона була молодша за нього, щось близько двадцяти, зовсім дівчисько за мірками сейлів, тому зі стосунками вирішили не поспішати. Обіцянки дали один одному і на цьому все. 

— Ем-м, а скільки тоді ісссейлу Фосу було? — чесно кажучи, двадцять не здається мені віком зовсім уже дитячим. Тож я про всяк випадок поглядаю на Еллі — раптом вона не така молода, як я думала?

— Мені двадцять три, — пищить вона, і я трохи заспокоююся.

— Тридцять чотири йому було, — здає Морозко його сестра. На що я замислююся: у принципі різниця понад десять років — якось забагато, але не мені судити, звісно. Утім, далі йде пояснення. — Сейли живуть трохи довше за людей, особливо ті, які добре контролюють свою силу. А гармонійна пара іссейлів, — тут вона кладе руку на коліно Еллі і посміхається їй радісно-радісно, — можуть дожити і до двохсот. Хоч це й рідкість...

— Ой, це ж якою зморшкуватою у двісті років я буду-у, — Еллі всерйоз не сприймає слова сейли Фіни, а ось я раптово вірю. У принципі закономірно, якщо сейли керують енергією життя, трохи підтримати, продовжити життя своє власне і своєї пари.

— А люди?..

— Моїй прабабусі сто двадцять три, вона вже дуже-дуже старенька, — відповідає тепер Еллі. — А прадід до ста тридцяти одного трохи не дожив. 

— Насправді все по-різному, — це вже сейла Фіна втручається. — Хто й до вісімдесяти не дотягує, а хто й до двохсот почувається стерпно — усе-таки вік і його тягарі ніхто не скасовував. Старіємо ми, як і люди.

— Так, стривайте, ви сказали, Касу було три роки... Це скільки років тому? — мене раптом напружують часові рамки. Нехай тепер, виходячи з тривалості життя місцевих, десять років уже не видаються такою великою різницею, але відтоді, з того часу, Кас уже встиг вирости і значно. 

— Майже тридцять, — усміхається сейла Фіна.

Скільки?! Якби я пила чай, то зараз би вдавилася. Утім, це все одно відбувається, тільки давлюся я повітрям. Як це так, Морозко мені в батьки годиться?! Як це шістдесят із хвостиком?! Здається, вираз обличчя в мене занадто промовистий, тож сейла Фіна ображається за мої думки стосовно її брата: