Читати книгу - "Парадокс любові"

Симона Вайль. «На землі мало любові», — уточнює християнський філософ Макс Шелер: виходить, річ у кількості, в масштабі. Ото добре було б упорснути людству конячу порцію почуттів, як ото вливають грошові кошти у банк, щоб поліпшити його становище. Та, певне, завжди вистачає тієї любові, в ім'я котрої знищують одне одного ті, хто повинен її нести. Противага їхньому нав'язливому інтимізму — делікатність, стриманість, уміння відсторонитися від світу, не піддаватися разом із сучасниками демонстративним і ефективним виявам любові. Повторимо: краще допустити порізнення людей, ніж силоміць згуртовувати їх у цілість на основі ненависті до третього. За нашої доби слід пам'ятати, що жорстокість може збирати мед із усіх, навіть найшляхетніших квітів й що фанатизм ідилії вартий фанатизму презирства. Не можна дозволити самій чесноті, нехай вона там заслуговує щонайвищої оцінки, взяти гору в людській родині: страшно, якщо вона обернеться своєю протилежністю. Ідеологія любові, метафора всіх невизначених форм належності за демократичної доби, не може заступити собою політичну ідеологію, оскільки вийшла вона з доби теології. Потрібно покінчити з любов'ю як з релігією спасіння на землі, звеличити її як таємничий трунок особистого щастя. Залишмо це слово для близьких стосунків: любов до нації, до народу, до визискуваних, до людства — ці поняття з їхньою пишною величчю надто вже розмиті й можуть легко спотворюватися; якщо ж ми розмежуємо їх, то кожне зможе на власний розсуд улягати захопленням і безладним пориванням щирого серця.

Тіло, барокова іграшка

Тіло, в ім'я котрого в 60-ті роки повстала молодь, не стільки вільне, скільки узгоджене з нормами, суворо їм підпорядковане. З дитинства тіло виступає об'єктом суворого й безжалісного нагляду, про людське око його звеличують, а насправді чикрижать, немов французький сад. Взяти бодай тенденцію цілковитої епіляції, поширену в жінок і декотрих ґеїв, копіткої й нещадної боротьби з волоссям: хоч де воно росте, під пахвами чи в інших місцях, його вискубують, як пережиток Середньовіччя, щоб шкіра була, мов у немовляти. Слід звернути увагу на те, що те саме суспільство проповідує бидляцтво в ліжку й не може терпіти навіть натяку на оволосіння, ознаки тваринності, оголошує запахи мало не кримінальним злочином, хоче нас відполірувати, навощити, мало не стерилізувати. Лихо тій жінці, що зважиться привернути увагу неголеними пахвами. Мокрі від поту коси, лоно, що густо заросло волоснею, воронячі гнізда в паху, будь-який притулок запаху для чутливого носа — все воно мусить щезнути в ім'я пристойності й гігієни.

Тіло в його трагічному й магічному вимірах, з його виділеннями, флюїдами й тлінню, знаходимо сьогодні в певного роду жіночій французькій літературі (Катрина Кюссе, Клера Лежандр, Лоретта Нобекур, Клера Кастийон, Ніна Бурауї). Ось моя душа, казали класики, а Монтень найперший. Ось мої статеві органи, виголошують сьогодні представниці літературного автопортрету, немовби жіноча сексуальність є загадкою передовсім для самих жінок. Згадаймо наприклад, табу, яке тяжіє над гладунками, тоді мода вчинила сухоребрих цибатих дівок справжнісінькими королевами розкоші. Тріумф безтілесної моделі, цього вертикального поривання в чистому вигляді, символізує мрію про розутілення, яка пронизує всю нашу добу. Втеча від матерії призводить до одночасного вибуху анорексії й переситу. Тіло помщається своїм коректувальникам худорбою або ж огрядністю, всихає або розростається. Загадка жертви анорексії в тому, що вона виставляє напоказ свій скелет, прагнучи абстрагуватися від фізичної фатальності. Тонкі й тендітні руки та ноги нагадують про труп. Вона хотіла бути янголом, чистим духом, а стала живим мерцем, купою гострих кісток.

Тим-то найпривабнішим тілесним станом видається круглявість, щось проміжне поміж надмірною огрядністю й худорбою, буйна тілесна цвіть, щедра, соковита й безкорисна, яка розростається навсібіч. Якщо пересиченість нівечить форми і стирає статеві ознаки, то круглявість підкреслює їх і увиразнює. Оксамитна щічка нагадує про дитинство, випуклість живота, овал повнявого стегна, гарно окреслені півкулі сідниць закликають попестити їх, доторкнутися. В гармонійному розподілі обсягів та мас поєднуються грація й щедрота: в роботах американського художника Розберта Крамба ми бачимо смак до міцних жінок, замашних литатих студенток. Справжня краса полягає не у відповідності канонам, а в запаморочливому розмаїтті облич. Бажання прагне надміру, повноти, надто ж вабить його незвичайність декотрих органів, які чарують своїми розмірами: неохопні клуби, велетенські цицьки, непропорційно великі геніталії. Тіло набуває казкових масштабів. Воно виходить за межі норми, вражаючи величиною або ж м'якістю, або грубими вузлуватими м'язами, результатом бодібілдингу, який, демонструючи випнуті сухожилля, воскрешає в пам'яті класичне облуплене тіло (гіпермускулястий атлет — істота без шкіри, немов наопач вивернута рукавиця), або ж, немов коротке замикання, тіло транссексуала, мачо з піхвою, жінка з прутнем, здоровані з величезними грудьми. Де ми бачимо тіла? Не в журналах, не на модних подіумах, а на вулиці й на пляжі. Літо — найкраща пора, щоб розгледіти тілесні скарби, насилу прикриті легенькою запоною спідниць і майок. Нас захоплюють ці сліпучі омахи полум'я, ці барокові іграшки, що не улягають критеріям краси і потворності, правильності й неправильності.

Щедротність не завада коханню.

Епілог

Не соромтеся!

Прибічники лібералізації бажання й захисники добрих звичаїв прагнуть одного — уздоровити нас. Від почуття забороненого чи від гедоністичного суспільства. Проте наші пристрасті не визнають ні віри поступовців, ні проповіді позадників, а знай розвиваються собі, опираючись умовлянням і покаранням, оскільки їм усе одно, чи моральні вони й чи узгоджуються з розвитком Історії. Не будемо переглядати завоювань фемінізму, та небагато утнемо ми і з давньою драматургією кохання з першого погляду, шлюбу та вірності. Кохання не хворе, а таке, яким воно цілком і щомиті має бути з усіма