Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

   Мірабель спершу не звернула увагу на маленьку цятку перед нею, однак чим ближче вони підходили до неї, тим виразнішим ставав образ. Її довге каштанове волосся розвивалося від легесенького вітру і вона не зводила очей від гостей у своїй пустелі. Нана була єдиною Проклятою, хто взагалі посміхався їм. Її виражені попелом очі блукали то Святим і Мірабель, то Вієро і Лелейн. 

-Думала, до мене справа не дійде.- Промовила Нана.- По плану, все мало закінчитися у вербному лісі.

-Справді?- Ніко удавано здивувався.- Що ж… Приносимо вибачення, що ми не вбивці і крадії. Наскільки мені відомо, саме вони є вашими постійними клієнтами. 

-Ти неправильно почав зі мною розмову.- Спокійно відповіла Проклята.- Пощастило, що це лише я, а не Рен. 

-То нам ще й пощастило?- Святий посміхнувся.- Кажи вже що нам робити.

   Проклята обвела поглядом свою пустелю, зрозумівши, що з ним неможливо нормально говорити і повільно провела рукою по листям папороті. 

-У всій пустелі вам буде потрібно лише одне – цвіт папороті.- Промовила Нана чітко, а її голос можна було сплутати з громом.- Він з’являється раз на пів тисячоліття, але для вас це станеться сьогодні. Знайшовши цвіт, ви отримаєте ключ до наступних дверей. Але будьте обережними. Все ж, ви знаходитесь у попелястій пустелі. 

-Я можу помилятися, але хіба не всім відомо про те, що квітів папороті не існує?- Сказала Мірабель.- Папороть не здатна цвісти.

-Якщо справді віритимеш у це, так і станеться.- Відповіла Проклята.- Запевняю, краще не робити цього.

-Неіснуюча квітка може почекати.- Вієро звернувся до Нани.- У мене виникло більш важливе питання. У гру входить щось на кшталт перекусу? Бо востаннє мене годувала ця прекрасна дівчини у Летючих Лісах.- Він вказав на Лелейн.

-Ти мертвий.- В голосі Нани почулося здивування.- Тож… Зараз це точно не має для тебе значення.

-Авжеж,- Вієро закотив очі.- Я ж мертвий.

-Прекрасна дівчина?- Прошепотіла до нього Лелейн.

-Твої горіхові рулети досі мені маряться.- Він тихо засміявся.

   Дощ посилювався, супроводжуючись постійним громом.

-Мені вже час.- Сказала Проклята.- Я… Я розумію, що для вас це несправедливо. Сама спершу здивувалася такому її проханню. Але я завжди буду за неї. А ще вона пообіцяла велику винагороду, тому легко вам не буде.- Сстанні слова розвіялися вітром і від Нани не залишилося нічого.

   Лише звуки дощу і шелест папороті. Вони декілька секунд стояли непорушно, поки не усвідомили, що гра вже почалася. Попіл ставав мокрим і по ньому було дуже незручно ходити, але Бель розуміла, що треба рухатися далі. Вона заспокоювала себе тим, що за нею не полюють скажені гілки, однак на душі ставало все моторошніше від того, що нічого не відбувалось. Вони блукали так багато годин, в надії віднайти заповітну квітку, але пошуки були марними. Папороть лише густішала і чим далі вони ішли, тим вищими і більшими  ставали кущі, відкриваю вид на мокрий попіл.

-Чому це не кактуси?- Втомлено сказав Вієро.- Я вже сто разів про це пожалкував. 

-Ти хоча б раз бачив квітку кактуса?- Запитала у нього Лелейн.

-Принаймні вони існують.- Відповів той.- А от про квітку папороті взагалі вперше чую.

-Таке враження, що ми тут вже все обійшли.- Заговорила Мірабель.- Я впевнена, що вже бачила цей кущ.

-Так і знав, що це повна маячня.- Невдоволено сказав Ніко, оглядаючи кожен листок.- Я не думаю, що тут нам можуть зустрітися ще якісь квіти, але хтось знає як саме виглядає ця квітка?

-Я ні.- Промовила Лелейн.- Думаю, в цьому більш обізнані звичайні люди. 

-Неймовірно.- Прошепотів до себе Вієро.- Ми навіть не знаємо що шукаємо. 

   Святий лише глибоко зітхнув і продовжив пошуки. Він згадав Елеонору і Вівіана, які точно б знали про цвіт папороті. Він знав через скільки втрат і болю їм довелося пройти, аби отримати те, що вони вже мають і не хотів, щоб те ж саме сталося з Мірабель. Можливо, це було занадто егоїстично і Елеонора була права щодо Святих, але Ніко не міг цього дозволити, нехай і розумів, що Бель вже пережила більше ніж мала і могла будь-якої миті померти. 

-Що це?- Здивовано сказала Мірабель, вдивляючись у попіл.

-Де?- Вієро нахилився, щоб розгледіти те, що привернуло її увагу. 

   Під листями папороті, у чергу щось крокувало. Ці створіння були заввишки з вказівний палець і виглядали, як маленька версія людей. Вони тримали в руках чи то ножі, чи то сокири і направлялися великою колоною у одному напрямку, не звертаючи уваги на сторонніх. На них були надягнені червоні, досить смішні капелюшки і зелені комбінезони з великими ґудзиками. 

-Нам краще їх остерігатися.- Лелейн нахмурилася, побачивши маленьких істот.

-Чому?- Запитав Вієро.- Вони точно не скидаються на тих, кого треба боятися. І, схоже, їм до нас немає ніякого діла.

-Я знаю про що говорю.- Запевнила всіх Лелейн.- Ці мешканці попелястих пустель лише на вигляд такі невинні. 

-Куди вони всі ідуть?- З цікавістю мовила Мірабель, проводячи кожного з них поглядом.

-Не знаю…- Ніко зіщулився, щось обдумуючи.- Але вони можуть бути корисними у наших пошуках загадкової квітки папороті. 

-Пропонуєш прослідкувати за ними?- Вирішила упевнитися Бель.

-Так. Кудись вони точно нас приведуть.

   Лелейн лише незадоволено зиркнула на Святого і попрямувала за Вієро. Вона знала, що тим маленьким істотам не варто вірити. Це могло бути що завгодно. Починаючи з пастки і закінчуючи безрезультатною втратою часу. Вони тихо ішли за ними, пробираючись крізь густі зарості кущів. Мірабель відчувала, як холодний дощ окутував її всю, сягаючи самих кісток. Ставало холодніше кожної хвилини, а лінії на руці починали нити від пронизливого болю. Наче їх здирали з неї разом зі шкірою. Бель давно підозрювала, що щось з ними не так, але списувала це на енергію Потойбіччя, однак чим більше вона спостерігала за ними, тим краще розуміла, що до цього причетний не лише Чорний Кіт і навіть не лише Смерть. Вона відчувала щось іще. Щось зовсім незнайоме і загадкове. Наче елемент, який її вкусив лише прирік її на скору смерть, а ці лінії з’явилися, аби подарувати їй шанс на порятунок. Але зараз не було часу думати про це. Зараз було важливо закінчити випробовування і повернутися у Коронарні Ліси.