Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

ОЛЕКСАНДРА

Ми з Русланом сиділи на кухні й пили каву. А точніше, він сидів на стільці, а я в нього на колінах. Близько  години Рус розповідав, що ж конкретно сталося дві доби тому. Періодично він замовкав, щоб перевести подих. Ця розмова давалася йому надто важко.

Під час розповіді, мої очі збільшувалися все більше і більше. А коли я дізналася про стрибок з другого поверху, то ледь стримала себе від того, щоб не почати перевіряти його тіло на переломи. Божевільний...навіть в лікарню не звертався. Цитую "Я міцний горішок. Заживе, як на собаці. Було й гірше". Мені навіть думати не хотілося, що він мав на увазі під словом "гірше"! Хоча, згадуючи його записи, я спокійно могла собі це уявити.

Під кінець Руслан зарився обличчям в мою шию і ми просто мовчали, думаючи кожен про своє. Мої висновки були не втішними. Бог його знає, що Марк встиг наробити та на скільки зараз ситуація є нестабільною. Ще й мінус один член команди. 

— Коханий...

— Ммм, скажи ще раз.

— Я знаю, що ти ще тоді був проти, але..можливо ми все-таки спробуємо налагодити зв'язки з Даміаном? Ситуація не стабільна і..

— Ні — категоричне і незворушне — Саша, два дні тому я дізнався проте, що мій друг, з яким я п'ять років прослужив, виявився трояном. Як думаєш, я довірюся голові  найнебезпечнішого угрупування мафіозі?

Питання було риторичним.

— Руслане, ми зараз взагалі в невигідній позиції. Тіні тут, в якому стані буде команда, через втрату Марка теж невідомо. Дам — це наш шанс.

— Лекса, у нас немає шансів, розумієш, немає! Ми або приймаємо негайні рішення, або нас усувають, іншого не дано.

Я встала і підійшла до вікна. Не люблю, коли зі мною розмовляють на підвищених тонах.

— І взагалі, я не розумію, чому ти так за нього чіпляєшся? Між вами щось відбувається?

Ось тут я вже не витримала. Повільно повернувшись до Руса обличчям, я промовила льодяним тоном:

— Ти взагалі розумієш, що верзеш? Ми вчора з тобою кохалися, а сьогодні ти ставиш мені питання, чи в мене щось є з іншим чоловіком?

— А що мені думати, Лекса? — Він що знущається, називаючи мене саме так? — Спочатку тобі все одно було, а після того, як ви провели разом час у Сесіль, все змінилося і ти мені заявила, що Даміан по закінченню завдання має бути неушкодженим.

— По-перше, я просила не називати мене так, по-друге, я не ставила умови, а просто сказала, що хотіла б, при можливості, щоб Даміан залишився неушкодженим. При можливості. — знову виділила цю фразу. — Ми справді зблизилися з Дамом під час мого гостювання у Сесіль. Я просто побачила його з іншої сторони та зрозуміла, що в ньому немає тієї злості й жорстокості. Тому я дійсно не хочу, щоб він постраждав, бо він хороша людина. А на твоє питання навіть не буду відповідати. Це абсолютно безглуздо, бо ти й сам знаєш відповідь.

Я знову розвернулася до вікна, склавши руки на грудях, намагаючись заспокоїти гнів і майже одразу відчула руки Руса на талії.

— Люба, вибач, я не хотів, розізлився не стримався. Більше такого не повториться.

— Не торкайся мене, будь ласка. — Мені дійсно було неприємно, адже осад від його слів досі колов десь під ребром.

Руслан дійсно забрав руки, проте не відсторонився. Я майже фізично відчувала тепло його тіла спиною.

— Я не можу нічого обіцяти з приводу Даміана, але я постараюся зберегти йому життя. Ти дійсно права — ситуація нестабільно, тому діяти треба буде швидко і не так обережно, як мені хотілося б.

— Роби, що маєш. — сказала я, дивлячись кудись в далину, де сонце височило над будинками міста.

Я відвела погляд лиш тоді, як за спиною прозвучав ляск дверей, змушуючи мене здригнутися.