Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

платив йому гроші, які заледве міг собі дозволити, щоб він ходив у школу, а згодом, іще бідніший, часто розділяв із ним хліб і грівся біля одного вогнища. Що ж стосується тріумфу над своїми ворогами, то Стівен часто бачив самовдоволений вищир сера Волтера, коли той святкував маленькі перемоги над політичними опонентами, а от лихого й заливистого реготу ніколи від нього не чув. І Стівен уже збирався про це розповісти, як згадка про «кайдани» раптом прошила його тихою блискавицею. Раптом в уяві він побачив темне місце. Моторошне місце, жахливе місце. Задушливу й смердючу темницю. Де в мороці ховаються тіні, де сковзають і бряжчать важкі залізні кайдани. Що значив цей образ і звідкіль він узявся, Стівен не мав ані найменшої гадки. Навряд чи це міг бути спогад. Невже він колись міг перебувати в такому місці?

— …Коли б він дізнався, що ви з нею щоночі тікаєте до мене в щасливіший дім, то бігме! одразу сказився б од ревнощів і, смію припустити, навіть наважився би повбивати вас обох. Та не бійся, мій любий-прелюбий Стівене! Я добряче подбаю про те, щоб він ніколи цього не дізнався. Як же я терпіти не можу таких себелюбців! Кому як не мені відомо, що значить бути зневаженим і приниженим пихатим англійцем, коли мусиш виконувати завдання, нижчі твоєї гідності. Мені нестерпно бачити, як тебе може спіткати така ж доля!

Джентльмен змовк на мить, погладив Стівена по щоці та лобі своїми крижаними білими пальцями, од чого дворецькому тільки зашпори зайшли.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки мене проймають теплі відчуття й цікавість до тебе, як не терпиться мені помогти тобі! І саме тому я хочу постановити тебе королем у якомусь із володінь фейрі!

— Я… я перепрошую, сер. Я думав геть про інше. Кажете, королем? Ні, сер. Я ніколи не зміг би королювати. Вам так здається лише через вашу добрість. Крім того, боюся, країна фейрі для мене — місце не найкраще. Від найпершого візиту до вашої оселі я став дуже забарний і нетямущий. Я втомлений уранці, вдень, увечері й уночі, мені осоружне таке життя. Боюся, причина в мені, а може, просто смертному не так легко знести блаженство країни фейрі?

— О! Та це просто сум од того, наскільки бляклою здається Англія у порівнянні з блискучим життям у моєму домі, де нескінченно правлять бал і гримить бенкет, а гості завжди вбрані в найліпші свої наряди!

— Мабуть, ви маєте рацію, сер. Та я однаково був би вам страшенно вдячний, якби ви одшукали в своїм серці крихту бажання і розчаклували мене.

— Але ж це не можливо! — заявив джентльмен. — Хіба ти не знаєш, що мої прекрасні сестри й кузини (заради кожної з яких, мушу визнати, вбивали одне одного королі й імперії розсипалися на порох) — геть усі вони пересварилися за право танцювати з тобою наступного разу? І що вони скажуть, якби я раптом оголосив їм, що ти більше не повернешся в Покинь-Надію? Адже серед своїх чеснот маю назвати те, що я якнайуважніший брат і кузен, який при нагоді неодмінно догоджає жіночій половині свого дому. Що ж до твого небажання ставати королем, запевняю тебе, немає нічого кращого, ніж коли тобі вклоняються й обдаровують усіма можливими титулами.

І з цими словами він знову пустився нахвалювати Стівенові красу, гідну поставу та вишукану майстерність у танці — все те, що на думку джентльмена робило його підходящим правителем обширного королівства у Фейрі, тож він почав розмірковувати вголос, яке саме підійде Стівенові найбільше.

— Блаженство-Невимовне буде нівроку: чорні непрохідні ліси, самітні гори та безбережні моря. Має одну перевагу — зараз там немає свого короля — так само, як і недолік: існує вже двадцять шість претендентів на престол, тому з ходу доведеться зануритись у криваву братовбивчу війну, чого тобі, мабуть, не хотілося б. Еге ж? Ще є герцогство Сердешний Я[115]. У нинішнього герцога там геть немає друзів. З іншого боку, хіба можна дозволити своєму другові стати на чолі такої нікчемної діри як Сердешний Я?!

20

Сумнівний капелюшник

лютий 1808 року

Усі, хто сподівався, що з виходом магії на сцену війні буде покладено край, невдовзі розчарувалися.

— Магія! — вигукував м-р Кеннінґ, міністр закордонних справ. — Не згадуйте її в моїй присутності! Як і все інше, суцільне розчарування і невдачі.

Ніде правди діти, слова його почасти були справедливі, і м-р Норрелл з радістю пускався в розлогі та складні пояснення, чому неможливе те чи інше. Якось під час чергового такого розтлумачування він виголосив те, про що потім пошкодував. Сталося це в Берлінґтон-Гаусі, коли м-р Норрелл пояснював лорду Гоксбері, міністру внутрішніх справ[116], що деякі діяння не можливі, оскільки потребуватимуть зусиль… ну… щонайменше десятка магів, котрі трудитимуться, не покладаючи рук, цілими днями. Далі він виголосив розлогу й нудну промову про жалюгідний стан англійської магії, яку завершив такими словами:

— Шкода, але ваша милість і без мене знає, що наша талановита юнь у пошуках свого майбуття заглядається лиш на армію, флот і церкву. А от мій упосліджений фах, на жаль, ніхто не помічає. — І зітхнув.

Єдине, чого цими словами домагався м-р Норрелл, було, напевно, зайвий раз наголосити на власному таланті, от тільки лорд Гоксбері зрозумів їх цілком інакше.

— О! — вигукнув він. — То потрібно більше магів? Звичайно ж! Авжеж! Усе ясно. Школа підійде? Чи, може, Королівське товариство під патронатом Його Величності? Скажу так, містере Норрелле, всі деталі я полишаю на вас. З радістю чекатиму якогось меморандуму од вас щодо цього питання, я з ним ознайомлюся і передам ваші пропозиції на розгляд іншим міністрам. Нам усім відома ваша майстерність у таких проектах, вони завжди такі ясні, такі докладні, а ще у вас чудовий почерк. Повірте мені, гроші знайдуться. Не кваптеся. Обдумайте все. Я знаю, ви дуже зайнята людина.

Сердешний м-р Норрелл! Годі було й придумати щось гірше від творення нових магів! Себе він розраджував думкою, що лорд Гоксбері — взірцевий міністр, відданий своїй справі, з тисячею і ще одною річчю на думці, вартими пильної уваги. Безперечно, він скоро про все забуде.

Та вже наступного разу, як м-р Норрелл потрапив до Берлінґтон-Гаусу, лорд Гоксбері помітив його і догнав, вигукуючи по дорозі:

— А! Містере Норрелле! Я вже обговорив із королем ваш задум стосовно підготовки нових магів. Його Величність дуже радий, йому неабияк припала до вподоби ваша ідея, тому