Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Нарешті, коли спливла майже година, королівська родина повернулася. Король аж сяяв. Королева зблідла. Васілій буряковів від злості. Та найпомітніше змінився Ніколаї. Він здавався розслабленішим, і до нього повернулося знайоме мені з «Волкволна» самовдоволення.

Я збагнула, що їм усе відомо. Ніколаї розповів їм, що він Штурм­гонд.

Король і королева знову повсідалися на трони. Васілій застиг біля батька, а Ніколаї зайняв своє місце поруч із матір’ю. Вона потяглася, шукаючи його руки, і хлопець опустив долоню їй на плече. Ось які вони, мати і дитина. Я була вже занадто доросла, щоб тужити за батьками, однак цей жест мене розчулив.

Та я негайно забула про сентименти, варто було озватися королю:

— Ви занадто юна, щоб керувати Другою армією.

Він навіть не звернувся до мене. Я з повагою схилила голову:

— Так, мой царь.

— Мені кортіло негайно засудити вас до смерті, але син вважає, що це лише зробить вас мученицею.

Я заклякла. Аппаратові це сподобалося б, подумала я, заціпенівши від страху. Чергова весела картинка для червоної книжечки: Санта-Аліна на шибениці.

— Він вважає, що вам можна довіряти, — повів далі король. — Я в цьому не певний. Ваша втеча від Дарклінґа здається дуже неймовірною, хоча не можу заперечувати, що Равці справді потрібні ваші послуги.

Пролунало це так, наче я якийсь садівник або місцевий клерк. Ти картаєшся, нагадала я собі, й дещо уїдливо відповіла:

— Для мене буде великою честю служити равканському королю.

Або король полюбляв лестощі, або Ніколаї чудово впорався з роллю захисника в моїй справі, адже його батько рохнув і сказав:

— Чудово. Ви принаймні тимчасово служитимете командиром Гриші.

Невже все могло так просто скластися?

— Я… дякую, мой царь, — приголомшено залопотіла я слова вдячності.

— Але май на увазі, — нагадав король, тицяючи в мене пальцем, — якщо я знайду якісь докази, що ти підбурюєш заколоти проти мене або спілкуєшся з відступниками, повішу тебе без суду і слідства. — Голос його перейшов на роздратований фальцет. — Люди вважають тебе Святою, проте для мене ти просто чергова подерта біженка. Зрозуміла?

«Чергова подерта біженка і твоя найнадійніша гарантія всидіти на цьому блискучому троні», — з несподіваною злістю подумала я, проте ковтнула свій гонор і якомога нижче вклонилася. Невже саме так почувався Дарклінґ? Змушеним вклонятися й плазувати перед некомпетентним дурнем?

Король слабко відмахнувся від мене своєю помережаною синіми венами рукою. Нас відпустили. Я глипнула на Мала.

Ніколаї відкашлявся.

— Батьку, — сказав він, — ще трекер.

— Гм-м? — не зрозумів король, стріпонувшись, наче щойно закуняв. — Хто? А, так. — Він уперся сльозливим поглядом у Мала і знуджено промовив: — Ти дезертирував зі свого посту й не послухався прямих наказів офіцера. За таке у нас вішають.

Я задихнулася. Мал заціпенів поруч зі мною.

У мене з’явилася огидна думка: якщо Ніколаї кортіло позбутися трекера, так було найпростіше.

Натовп навколо підвищення збуджено зашепотівся. У що я нас втягнула? Я розтулила рота, однак не встигла нічого сказати, бо в розмову втрутився Ніколаї:

— Мой царь, — смиренно озвався він, — пробач мені, але трекер справді допоміг Заклинательці Сонця вислизнути з пастки, влаштованої ворогами Корони.

— Це якщо припустити, що вона справді була в небезпеці.

— Я на власні очі бачив, як він пішов на Дарклінґа зі зброєю. Мал — друг, якому можна довіряти, і я вважаю, що діє він виключно в равканських інтересах.

Король закопилив губу, та Ніколаї повів далі:

— І я почуватимуся краще, якщо знатиму, що він у Маленькому Палаці.

Король насупився. Напевно, вже розмірковує про їжу й по­обідній сон, подумала я.

— Що ти можеш сказати на свій захист, хлопче? — поцікавився він.

— Лише те, що вчинив так, як вважав правильним, — просто відповів Мал.

— Схоже, мій син вважає, що в тебе були гарні наміри.

— Гадаю, кожна людина вважає свої наміри гарними, — озвався хлопець. — Та я однаково дезертирував.

Ніколаї закотив очі, а мені захотілося дати Малові добрячого стусана. Невже він не може трохи стримати свою суворість і прямолінійність?

Король насупився ще дужче. Ми чекали.

— Чудово, — озвався він нарешті. — Ще одна гадюка в кублі нічого не змінить. Тебе з ганьбою позбавлять звання.

— З ганьбою? — бовкнула я.

Мал лише вклонився і сказав:

— Дякую, мой царь.

Король ледаче відмахнувся.

— Ідіть уже, — роздратовано кинув він.

Мені кортіло залишитися й посперечатися з ним, але Ніколаї застережливо глипнув на мене, а Мал уже розвернувся йти. Довелося поспішити, щоб наздогнати його у вистеленому синім килимом проході.

Щойно ми вийшли з тронної зали і двері за нами зачинилися, я пообіцяла:

— Ми поговоримо з Ніколаї. Змусимо його заступитися перед королем.

Мал навіть не пригальмував.

— Немає сенсу, — відповів він. — Я знав, що так буде.

Так