Книги Українською Мовою » 💛 Бойова фантастика » Сліпий ліс, Ілля Вінницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сліпий ліс" автора Ілля Вінницький. Жанр книги: 💛 Бойова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 60
Перейти на сторінку:

Біжіть он туди, це головна вулиця! Нас звідти вели! — вигукнув Матвій і побіг, ведучи за собою соратників.
Вони добігли до краю уступу, скажімо, до краю повітряного міста, і зупинилися.

Десь тут нас недавно вели. Ну, давайте, шукайте, де прохід, бо я вже нічого не чую своїм носом. Видно, є межі сільському чаклунству.
Хлопці почали шукати біля краю міста щось хоча б схоже. Тарас пішов ліворуч, а Лесику помчав праворуч. Не було чути ні звуку, ні запаху.
Матвій сидів на місці, наче сліпий. Він і до кінця не знав своїх здібностей, але зараз він сидів, як дитина, не знаючи, що відбувається навколо, і це його по-справжньому лякало. Він наче осліп. Він не тільки не відчував, але й майже нічого не бачив. Все навколо почало мутніти, і він ледве розрізняв предмети.

О боги, поверніть мені мій нюх! Я ж нічого не бачу! Та якого біса я осліп? Як же це все невчасно!

Та ти сліпий. І завжди ним був. Ти чого не знав?

Хто тут?!

О, видно, сильно ти напружився, що притупив свої почуття, та й не пам’ятаєш свого супутника.

Лесику, це ти?

Ні, не Лесику я. Ну, скажімо, правду, ми й ніколи не розмовляли з тобою. Я, провівши сотню років у плащі звіра, забув, як це робити, ну, спілкуватися з кимось. А тут з’явилася старша сестра, і понеслося.
Матвій схопився на місці, почав метатися з боку в бік, махаючи своїм посохом.

Чур чур, чортова маро! Ще тільки тебе тут не вистачало! — кричав Матвій, намагаючись відігнати те, що говорило з ним.

Та заспокойся, Матвію! Ніяка мара тобі не потрібна, я тобі ж допомогти хочу, а ти так зі мною! — лунало в голові Матвія.

І взагалі, якщо так сильно хочеш позбутися мене, то відпусти руки, відпусти мене, і я впаду на землю, подалі від тебе, істерику.
Матвій завмер на місці.

Я не відпущу свій посох! Ах ти, зла мегеро, відійди від мене! — і знову почав розмахувати своїм посохом ліворуч і праворуч.

Дурню ти!
Раптом для Матвія посох заговорив, і він побачив світ, а потім і образ.

Я ж і є той, хто з тобою говорить. Те, що ти тримаєш у руках, ну, дубино! Ну, бачив хто такого?!

У сенсі?

У сенсі! Ти чого такий тугий став без свого нюху? Без свого нюху взагалі сліпим став. І тут на Матвія нахлинули спогади з самого дитинства. Як він валявся у багнюці, а діти сміялися над ним, і він відчував запах болота, багна... Не може бути! — знову повернувшись до тями, вигукнув Матвій. Я зрячий! Я все пам’ятаю, як зараз: і луги, і поля, і болота, через які я проходив. Я все це бачив! Не знаю, що ти собі там надумав, але ти сліпий з того моменту, як я тебе зустрів. Але не зовсім сліпий: світло і темряву ти все ж розрізняєш, і якісь силуети, тіні. А взагалі, без свого дару ти б жебракував біля доріг. Не може цього бути! Ну годі тобі психувати, як дівці незаміжній. Я тебе знаю вже пару років. Зі мною ти ходиш! Так, я — твій посох, що розмовляє з тобою. Так, їсти не потрібно, заради світлих богів, тут соплі розводити і думати, як так вийшло. Змирися з цим і, будь ласка, не влаштовуй істерик. Я їх страх як не люблю. Ми, дерев’яні насіння священного дерева, просто так у руки кому попало не потрапляємо. Якщо ти мене тримаєш у руках, то мені особливо байдуже, чи ти поводишся, як усі люди, чи якось інакше. То я сліпий? — запитав Матвій. Так, так, так, ти сліпий. Твої очі для тебе нічого не значать, але майже. Але ти навчився бачити своїм носом і чути своїми вухами. Ти навіть не усвідомлюючи цього, доповнював картину побаченого своїм, так би мовити, носом. Ось це мене в тобі і зацікавило. Тому, якщо ти зараз нічого не відчуваєш, або, іншими словами, не бачиш, це нічого не означає і не дає тобі жодного виправдання. Ми в повній небесній жопі, і ти повинен знайти звідси вихід. Тож візьми себе в руки і прочисти свій ніс! Мої брати і твої люди потребують цього! До речі, якщо що, мене звуть Фрей. Якщо щось потрібно, поклич, але не раніше завтрашнього ранку, бо я втомився і мені треба спати. Я ще рости збираюся, а не то що ви тут, істерику влаштував. Гаразд, я спати! Сподіваюся, не прокинуся в якійсь брудній халупі чи на дні морському, серед морської тини. Гаразд, сподіваюся, до зустрічі. І тримайся тих людей, які тримають у руках моїх братів. Не знаю, навіщо, але мені здається, не дарма вас зібрали разом. Ну, бувай, не помри.

Матвію ніби вдарило чимось по голові. Він знав і бачив цю розмову, що відбулася щойно. Він ніби стояв осторонь і спостерігав за цим, а може, і сам був присутнім.
Але все ж Матвій взяв себе в руки і знову вдихнув повними грудьми.
Помітно він почав бачити все чіткіше і чіткіше.
Раптом він ніби стояв не тут, а десь далеко і дивився на круглу площадку, схожу на ту, що привезла їх сюди.

Хлопці, я знаю, де вихід! Ходіть за мною!
Почувши це, Тарас і Лесику стрілою помчали до Матвія. Він, правда, виглядав дивно: весь час дивився в небо і говорив: Я вас не підведу, чули? Я вас ніколи не підведу.

 

1 ... 56 57 58 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий ліс, Ілля Вінницький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сліпий ліс, Ілля Вінницький» жанру - 💛 Бойова фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сліпий ліс, Ілля Вінницький"