Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Ну... частково.

– Добре, а якби ти була молодшою?

– А ти як є?

– Так. Згодилася б?

– Ні, звісно. Дорослий мужик не живе зі мною і кличе заміж. Що за маячня? Такі дівиці в моєму мозку постають в образі восьмирічок у маминих туфлях. Начебто ще тільки пубертатний закінчився, і прищі зійшли, а вона вже фату напнула, бо боїться, що її старий наречений розсиплеться в прах днями, а в заповіт не вписав.

– Ну, почекай, а якби я був твоїм ровесником, ти б погодилася?

– Річ не стільки у віці. Я просто ненавиджу шлюби. Хоча якби я була молодою і зеленою, і якби таким був ти, я думаю, ми б не раз це обговорювали, бо ми обоє досягали б чогось разом, проходили крізь труднощі разом, щось планували, переживали, чи вдасться втілити, втілювали б і не знали б себе від щастя і гордості. Наші стосунки б міцнішали від того, що бачимося не щогодини і проводимо іноді час нарізно, зате якими б солодкими були кожна зустріч. Ми б довго заробляли на спільний дім, разом би вчилися жити в ньому, вчилися бути разом. А не...

– А не що?

– Крісе, я прийшла до тебе на все готове. У твій дім, де все є, де є машина і ще прислуга, в тебе стабільна високооплачувана робота. Я не привнесла в цей будинок нічого... нового. Я просто оселилася під твоїм крилом. Звісно, це інше, як якби мій перший хлопець Енді кілька років тому покликав би заміж. Хоча тоді я й гадки не мала як складеться моє життя. Стосунки двох юних закоханих, і стосунки виваженого молодого чоловіка і його ще не зовсім виваженої молодої нареченої не можна порівняти.

– То ти все–таки моя наречена?

– Ні! Дівчина! Я абсолютно точно хотіла сказати дівчина.

– Ти дурненька, Джекі.– похитав головою він.

– От, дякую.

– Як же ти не привнесла в мій дім нічого, якщо він із тобою став світлішим і затишнішим? Ти зробила моє життя світлішим, з тобою мені хочеться щось планувати, хочеться кудись їздити, дізнаватися щось нове, добре проводити час, накопичуючи спогади. До тебе я ні з ким не почувався так спокійно і добре. Жодна дівчина не займала таке саме місце в моєму житті. Тому я і хочу цього для нас, щоб ми стали ще ближчими, стали сім'єю, розумієш? Це важливо для мене, я хочу бути в курсі всього в твоєму житті.

Він поцілував мене, і я, тикнулась носом у його плече, замислилася про цю розмову. Вранці до нас приїхали Чарлі і Дарлінґ. Ми пили чай і розмовляли про кохання. Дарлінґ дуже любила виводити чоловіка на щирі бесіди, їй подобалося, як він викладається. Кріс підтримав її і завів тему одруження. Він не давав прямих натяків, але Чарлі одразу зрозумів, про кого йдеться. Він погладив мене по руці, з невичерпною добротою в очах шепнув прізвисько, яке стало моїм ще з нашого знайомства: "чарівна", і почав говорити.

– Ми з Дарлінґ зустрічалися з сімнадцяти років, і обожнювали одне одного. За два роки, я зібрав трохи грошенят на кімнату в старому маєтку, де жили переважно люди похилого віку. У той час нас сварили за те, що ми живемо не законним шлюбом, а скоріше цивільним. Але я не дуже любив весілля. Не любив натовпу і людей, особливо родичів. О, це зводило мене з розуму. Дарлінґ розуміла це, хоча завжди мріяла про пишне весілля. Ми прожили разом вісім років. І це був, напевно, переломний період у нашому житті. Ми тоді часто сварилися, Дарлінґ закатувала істерики, у мене були величезні проблеми на роботі, життя котилося в Тартарари, я думав, що ми розійдемося. І кілька разів на те дуже було схоже. Один раз збирала речі вона, інший раз я. Але ми поверталися, не наступав і ранок, переступивши власну гордість, бігли в обійми одне одного. І тоді ми зрозуміли. Справжній міцний шлюб, не той, що народився одночасно з вашим коханням, справжній міцний шлюб, коли ти балансуєш між тим, щоб піти і покинути все як є, або зупинитися і прожити з цим усе своє життя. Адже якщо ми, перебуваючи в такому складному періоді, впоралися з ним, значить наш зв'язок міцніший, ніж здавався. І те, що Дарлінґ стала моєю дружиною, ніяк не змінило цей зв'язок. Не знищило, не зміцнило, радше заморозило у тому стані, в якому він залишився в той момент. І завдяки цьому ми разом зараз і разом підемо на той світ. Не тисни на неї, синку, повір, вона відчує, коли буде готова.

Кріс поцілував мене у скроню. Зовсім забула розповісти, Чарлі та Дарлінґ приїхали разом із батьками Кріса. І якщо його батько Ітан ще нормально мене сприйняв, то мати, щойно я заводила розмову, задираючи ніс, валила під три чорти, і її доводилося довго шукати. Вона навіть не представлялася мені і не питала мого імені. Я не з'їду з глузду, якщо мене не полюбить чиясь мати, хоча в мене рідко були з цим проблеми, але чорт забирай, це вже просто неввічливо, так по–дитячому поводитися. Я вам більше скажу, Патриція навіть Олівера не помічає. Мій малий, звісно, з нею теж не церемонився, коли він підійшов познайомитися, вона нахабно встала з крісла і пішла до каміна, зайнявши позу господині, він потиснув плечима, кинув "ну і дурепа", і почапав грати з Дарлінґ і Чарлі в монополію, половину правил він не розумів, але йому подобалося тримати в руках гроші. Я вибачилася перед Чарлі й побігла вперед, побачивши цю худорляву суху постать у відвертій сукні й шалі, і побігла перегородити їй шлях. Мені так і кортіло з'ясувати, в чому річ, змусити цю снобку хоч раз поглянути в мої очі, і якщо їй вдасться витримати мій погляд, вона без слів зрозуміє, що я хотіла б їй сказати. А це вже занадто. Патриція ніби вислизала, варто було мені простягнути до неї руку, я вже почала наспівувати Джинґл Беллс, але щоразу вона перетворювалася на канкан, тож я кинула цю затію.