Читати книгу - "Козел, або Як закохатися в начальника, Alina Pero"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ти впевнений, що це хороша ідея? – запитала я, коли ми разом з Вербицьким увійшли до художньої студії Лєри.
– Ти боїшся побачити себе на полотні? – з усмішкою перепитав він.
– Боюся твоєї реакції, – буркнула я, згадавши, як ми позували для Лєри. Тоді це здавалося грою, а тепер…
Вербицький лише хмикнув і легенько стиснув мою долоню. У цей момент до нас вибігла Лєра.
– О! Я ж знала, що ви вже офіційно разом! – весело вигукнула вона, сплеснувши в долоні. – Це було питанням часу.
– Ми не… – почала я, але Вербицький безтурботно відповів:
– Не слухай її, вона все заперечує.
Я штовхнула його в плече, а Лєра лише хитро примружилася.
– Гаразд, гаразд, ходімо, бо я вже горю від нетерпіння! – Вона провела нас у простору кімнату, де на підставці стояла картина, накрита тканиною.
Лєра зробила драматичну паузу, потім різко смикнула тканину, і…
Я завмерла.
На полотні були ми. Я і Вербицький.
Картина виглядала приголомшливо. Вона не просто передавала наші риси – вона передавала відчуття. Його погляд, спрямований на мене, був таким проникливим, що мені здалося, ніби він бачить мене наскрізь. Мій вираз… Я виглядала щасливою. Вільною. А між нами було щось невидиме, але відчутне.
Вербицький повільно підняв брову, оцінюючи роботу.
– Журі, мабуть, теж це відчули, – голосно сказала Лєра. – Бо ця картина виграла конкурс!
Я повернулася до неї.
– Справді?
– Авжеж! – Вона засяяла від гордості. – Судді сказали, що між моделями є справжня хімія. Що це не просто портрет, а картина, сповнена пристрасті. – Вона перевела погляд на Вербицького. – Від вас так і пре сексом, навіть на полотні.
Я відчула, як моє обличчя миттєво налилося рум’янцем.
– Лєра!
Вербицький розсміявся.
– Влучне спостереження.
Я знову штовхнула його, але він лише перехопив мою руку і утримав її.
– У будь-якому разі, – продовжила Лєра, явно розважаючись, – ця картина належить вам. Подарунок на честь перемоги.
Вона зробила театральний жест у бік полотна, а я розгублено подивилася на Вербицького.
– І де ми її повісимо?
Він повільно провів пальцями по краю рами.
– У спальні?
– Який жах! – Я прикрила обличчя руками, а Лєра мало не падала зі сміху.
– О, це геніальна ідея! – вона підтакнула. – Тільки уяви: кожного ранку прокидатися і бачити себе в його обіймах.
– Ви змовилися! – простогнала я.
– Гаразд, – хмикнув Вербицький. – Буде висіти в мене.
– А я проти! – Я зітхнула і подивилася на картину. Як би я не соромилася, вона була справді особливою.
Лєра зробила ще кілька жартівливих коментарів, потім допомогла нам упакувати полотно, і ми вирушили додому.
Я все ще не могла повірити, що наші стосунки тепер «увічнені» на полотні. Але гірше за все було те, що кожного разу, коли я дивилася на картину, то розуміла – між нами справді є щось більше, ніж просто угода.
І це було страшно.
Але й неймовірно прекрасно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Козел, або Як закохатися в начальника, Alina Pero», після закриття браузера.