Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Ух тиш!! Матінко рідна!! Давно я не відчувала себе як розплавлена желейка і це лише від його глибокого напів хрипкого баритону! 

Та що там говорити, давно не була!! Та я взагалі ніколи й в принципі не була в такій ситуації! Щоб мене, Марію Литневу, так рознесло від одного чоловічого голосу! Вперше в житті за собою таке спостерігаю!

Все моє обличчя маковіє, а щоки починають горіти вогнем.

І дракон бере з таці шоколадний торт з полуницею й простягає його мені до вуст. Почуваю себе сліпим кошеням, яке не знає що йому робити.

– Нумо, спробуйте і цей шматочок, гадаю він теж буде смачним – з якимось бісиком в очах промовив він ледь помітно муркотячи. 

Х-м-м. Якщо він сам цього попросив, а чому би і ні! Пограємо в цю гру і дізнаємося, хто з нас вийде переможцем.

Я відкушую шматочок в нього з рук й відчуваю що частинка шоколаду залишилася на кутику рота, і хтіла її злизати. Як дракон нахилися ще нижче до мого обличчя, й злегка доторкнувся до кутика моїх вуст своїми.

Після чого, різко відсахнувся як наче смерть побачив! Дракон струснув головою наче прокинувся від сну, з ошелешеними очима дивиться на мене. І до речі, щодо очей… вони стали… Е-м-м, не такі різкими, в чоловіка була просто величезна кількість емоцій на обличчі, що змінювалися ошелешенням, соромом, ніяковінням, злістю.

– В-ви-вибачте – промовив поспіхом заїкаючись ховаючи свій погляд.

Вперше бачу його таким настільки розгубленим. Переводжу погляд на його вуста, на яких залишився шоколад який… який він… е-м-м.. намагався злизати в мене з губ. 

Та щоб його! Та я зараз готова провалитися крізь землю, чи забитися під камінь і ніколи звідти не вилазити! 

Але все ж, не можу я залишити його в от такому стані. Тому, беру з кишені хустку, й обережно витираю йому губи. Ну ось! Так, от краще! Правда дракон трохи в шоці, але я думаю він оклигає. Напевно.

І досить на мене так дивитися, сама розумію що ситуація пипець яка дивна! Так що, досить свердлити в мені дірку! Мені і самій, між іншим, капець як ніяково! Волала я подумки йому, надіючись що він якимось магічним чином зможе це почути.

І слава Богові, дідусь нарешті виходить з комори, з нашим тортиком!

– Ось, прошу пані – простягає мені вже запакований торт – бажаєте вибрати щось ще?

– Т-та… – прокашлялася – так, можна нам ще ось цього шоколадного торта і он ті глазуровані тістечка з ягодами.

Поспіхом вказала на солодке. Ну, а тепер, точно їдемо прямо додому! Забравши свої замовлення, ми залізли до карети. Ненсі, скоса кинула на нас оком.

– Мені навіть цікаво, що ж я таке пропустила. Якщо ви обидвоє, прийшли такі мовчазні та ще й поглядами не перетинаєтеся! – кинула в мій бік Ненсі.

– Хоча-а – задумливо простягнула вона – розпитаю вас вдома.

О милостиві! Вона ще й вдома розпитуватиме, про увесь цей сором! І прямо зараз, я щиро бажала загубитися десь по дорозі аби тільки мене не розпитували!

******

Приїхавши до маєтку, ми в повній тиші зайшли. І розійшлися по своїх кімнатах, і вирішили що сьогодні будемо вечеряти в них.

Прийнявши ванну, я сіла вечеряти, увесь цей час Ненсі сверлила мене поглядом.

– Ну! Розповідати мені хоть щось будете? Ато там в іншій кімнаті сидить таке саме непорозуміння як і тут, що мовчить в ганчірочку!

– Ну і що, я маю тобі розповісти? – змучено простогнала я.

– Усе! Мені цікаво! Я навіть починаю шкодувати, що не пішла з вами! 

От і добре що не пішла, ато мені ще більше ніяково було, пронеслося в мене подумки.

– Я чекаю! – нетерпляче кинула мені.

– Ех, ну ми куштували різну випічку – намагалася я казати їй майже всю правду.

– І!?

– Ну що “І?!” Ми трохи захопилися.

– Трохи захопилися? – примружившись повторила – щось ви не договорюєте, там на драконові обличчя немає! Наче він мерця побачив, сидить весь у ступорі і в стелю дивиться!

– Ой все! – скрикнула я – Тобі ж не цікаво було з нами ходити?

На це Ненсі невдоволено хмикнула, даючи знати що не збирається відповідати на це питання. От і добре!

Я закінчила з вечерею і поповзла в м’якеньке ліжечко, падаючи в  прохолодні обійми простирадла. 

– Як же добре – пробурмотіла в подушку втомлено – як же я за сьогодні втомилася…

І я поринула в царство снів.

Я прокидаюся на великій галявині…, а навкруги лише безкрайні луги і поблизу стоїть самотнє дерево. І здається, хтось там сидить під ним. Я встала і підійшла до дерева.

– О, нарешті прокинулась! Чи то краще сказати, заснула?

Промовила стара бабця, та ще з таким до болю знайомий голос! Та це ж та бабка, яка дала мені в бібліотеці ту книгу!

– Це ви!?

– Звичайно! – щебетнула у відповідь.

– А-але, але як? Як ви тут опинились? І взагалі! Як я тут опинилася? Я ж була в спальні!

– Ти і зараз там – відказала бабця.

– Тобто?

– Ти зараз спиш, дитинко.

– То тоді мені це все сниця, а ви лише плід моєї уяви?

– Ні дурненька! Я прийшла тебе навідати і схоже в тебе все добре. І з моїм проханням, ти теж чудово впоралася. – ласкаво посміхнулася вона.

– З яким це проханням?

– Ти знайшла, його – спокійно відповіла.

– Ви зараз про Дикого?

– Так. 

– Але навіщо мені було потрібно його шукати?

Бабця легко посміхнулася.

– Бо інакше, він сам би не впорався.

– І з чим саме він би не впорався? 

– Він би не зміг сам навчитися довіряти іншим і зрозуміти, що не всі навколо нього, бажають йому зла. Тому я й обрала тебе, щоб ти йому це показала.

Тобто мені потрібно навчити Дикого, довіряти іншим. Але судячи з обличчя бабці, вона все-таки щось не договорює. От тільки що?

– А тоді, хто ви така?

– Мене звати Мірела. Я охороняю кордон цього світу і також вважаюся матір'ю драконів.