Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Почекай хвилинку,- я зупиняюся та насуплююся.- Кіро, ми можемо сьогодні увечері зустрітися та поговорити?- її голос теплий та схвильований. Вперше за останній час я бачу її з пучком на голові та без червоної помади. Я довго мовчу знову, і знову розглядаючи її, але нарешті приймаю рішення.

-Ні!- говорю твердо та вириваю руку з її хватки. 

-Будь ласка,- каже тихо схливши голову.

-Ні! Чого ти очікувала? Що приїдеш, і я одразу кинуся до тебе? Я вже не маленька, і не потребую тебе. Хоча, ми взагалі знайомі?- запитую розсерджено. Що вона очікувала? Починаю бігти далі у своєму ритмі, але позаду чую не зрозумілі слова, які приводять мене в спантеличення. 

-Пробач мені, пробач за все...