Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» 📚 - Українською

Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»" автора Фенні Флегг. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 81
Перейти на сторінку:
дозволяла засмутити її.

Пам’ятаю одного разу, після чергового вибрику Іджі, коли вона цілу ніч пропадала десь, казилась і пиячила, Онзелл вичитала її наступного дня просто на кухні. Вона заявила: «От що, міз Іджі, я вам скажу… Міз Рут вже покинула одного нікчему, може легко й просто покинути й другого, і я перша допоможу їй спакуватися».

Іджі вийшла з кухні — ні пари з вуст. Вона знала, що, коли йдеться про Рут, Онзелл краще не сердити.

Зазвичай дуже привітна, Онзелл уміла бути твердою. Їй і доводилося такою бути, виховуючи всіх своїх дітей і працюючи цілий день у кафе. Коли Артис або Вередлива Пташка починали діймати її, то я сама бачила, як вона дзвінким ляпасом випроваджувала їх із кухні, не припиняючи нарізати печиво.

Але у своєму поводженні з Рут вона була ласкавою, мов ягня. І коли в Рут виявили той жахливий рак жіночих органів і їй довелося лягти на операцію в Бірмінгемі, Онзелл поїхала туди разом з Іджі та мною. Ми всі втрьох сиділи в кімнаті очікування, коли увійшов лікар. Він навіть не зняв своєї шапочки й халата. Одразу сказав: «Мені дуже шкода, але я нічого не можу для неї зробити». Рак пустив метастази в підшлункову залозу, а коли він досягає підшлункової залози, ти небіжчик. Тож він просто зашив її, залишивши в її тілі трубку для виводу рідини.

Ми забрали її додому, до будинку Тредґудів, і поклали нагорі в одній зі спалень, щоб їй було зручніше. І того дня, коли ми поклали там її, Онзелл переїхала до її кімнати й не полишала її до самого кінця.

Іджі хотіла була найняти медсестру, але Онзелл і чути про це не бажала. Усі її діти на той момент були вже дорослі, от тільки Великий Джордж мав тепер готувати собі сам.

Бідолашні Іджі та Кукса, вони зовсім занепали духом. Просто сиділи внизу, в цілковитій прострації. Рут злягла так швидко — і терпіла пекельний біль. Як не намагалась не показувати, біль уже неможливо було приховати. Онзелл цілу добу чергувала поруч, із ліками напоготові, а в останній тиждень нікого до неї не пускала, окрім Іджі й Кукси. Мовляв, Рут благала, щоб ніхто не бачив її в такому жахливому стані.

Я ніколи не забуду, що казала Онзелл, стоячи на порозі кімнати хворої. Що міс Рут — справжня леді й завжди знала, коли час покинути свято, і жодних винятків не буде, поки вона, Онзелл, жива.

І вона дотримала слова. Великий Джордж, Кукса й Іджі були в лісі й збирали соснові шишки, щоб прикрасити її кімнату, і саме в той час Рут померла. А коли вони повернулися додому, її вже забрали.

Онзелл викликала доктора Гедлі, і той відправив карету «швидкої», щоб забрати тіло Рут і відвезти його до будинку ритуальних послуг у Бірмінгемі. Ми з Клео спустилися разом із нею й чекали. І коли тіло поклали в «швидку», доктор Гедлі сказав: «Ідіть додому, Онзелл, я відвезу її та зроблю всі розпорядження».

І тут, люба, Онзелл відповіла доктору Гедлі: «Ні, сер, ось моє місце!» — і, демонстративно пройшовши повз нього, сіла в задній частині «швидкої» та зачинила за собою дверцята. Вона взяла складену сукню Рут, косметику й не полишала того вечора поховальний зал, доки Рут не виглядала так, як, на її думку, мала виглядати.

Тож нехай жодна особа в світі не каже мені, буцімто чорні ненавидять білих. Ні, сер! Достатньо вже добрих людей я серед них зустрічала, щоб у таке повірити.

А нещодавно я сказала Клео, що хотіла б проїхатися потягом до Мемфіса й назад, аби побачитися з Джаспером, глянути, як у нього справи. Він працює у спальному вагоні.

Евелін глянула на подругу і зрозуміла, що та знову плутається в часі.

Вісл-Стоп, Алабама

7 лютого 1947 р.

Того сльотавого ранку Онзелл відрядила Куксу та Іджі до лісу біля ріки — назбирати соснових шишок для кімнати хворої. Вона сиділа поряд з Рут і обтирала її обличчя вологою хусткою.

— Тримайтеся, міз Рут, скоро все завершиться. Скоро все буде позаду, дитя моє.

Рут глянула на неї та спробувала посміхнутися, але в її очах стояв нестерпний біль. Вона вже не відчувала ніякого полегшення, не могла заснути. Жодного порятунку від болю не лишилося.

Онзелл, співзасновниця Першої баптистської церкви «Гора Сіон» і солістка хору «Алілуя», Онзелл, яка всім серцем і душею вірила в милосердного Господа, прийняла рішення.

Ніякий Господь, і вже точно не її милий Ісус, який помер за наші гріхи і любив нас понад усе, нізащо не бажав нікому таких страждань.

Тож із чистою радістю і незатьмареним серцем вона дала Рут морфін, який збирала день за днем, краплю за краплею. Онзелл побачила, як тіло Рут уперше за багато тижнів розслабилося, а тоді сіла поряд з ліжком, взяла долонями крихітний кістяк її руки і стала співати, гойдаючись:

У солодкій далечині

Є земля, що сниться мені,

І хто вірить, той побачить її

Не вві сні…

Там Отець наш явиться всім,

Щоб ввести нас у новий дім,

Там, за дальньою далечиною

Ти зустрінешся знов зі мною

На прекрасному світлому березі тім…

Онзелл співала з заплющеними очима, але відчувала, як кімната поступово сповнюється сонячним світлом, що нарешті пробило собі шлях крізь хмари. Від сонячного тепла з її очей бризнули сльози радості. Накриваючи дзеркало і зупиняючи годинник біля ліжка, вона дякувала милому Ісусу за те, що прийняв Рут у дім Свій.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

10 лютого 1947 р.

Улюблена всіма мешканка міста вирушає в останню путь

Завтра кафе «Зупинка» буде зачинено у зв’язку зі смертю місіс Рут Джеймісон, яка відійшла до найкращого світу в останній вихідний день.

Поховальна служба відбудеться завтра в баптистській церкві. Щоб уточнити час, зателефонуйте преподобному Скроґґінзу. До поховання тіло Рут перебуватиме в Будинку ритуальних послуг Джона Райдаута в Бірмінгемі.

Нам всім бракуватиме її доброти й усміхненого обличчя, і кожен, хто знав «міс Рут», гостро переживатиме цю втрату. Наші окремі співчуття та слова підтримки Іджі й Куксі.

Дот Вімз

Супермаркет «Піґґлі-Віґґлі»

Бірмінгем, Алабама

13 вересня 1986 р.

У суботу, вирушаючи на закупи, Евелін Кауч завжди сідала за кермо великого Едового «Форда ЛТД», бо він був більш місткий. Але паркуватися в ньому було складно, ось тому Евелін уже п’ять хвилин сиділа в машині, чекаючи на звільнення місця в кінці паркувального майданчика, поки якийсь дідусь завантажував покупки у своє авто. Ще три хвилини в старого пішло на те, щоб забратися в кабіну, знайти ключі й нарешті від’їхати. Але не встигла Евелін зрушити з місця, як із-за рогу з’явився трохи побитий

1 ... 56 57 58 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"