Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

погляду. На думку його, оподатковувати треба якраз ті якості душі та тіла, яким людина сама складає найвищу ціну. Розмір податку має залежати від рівня їхньої досконалості, а оцінку їх треба дати визначити її власному сумлінню. Найбільше податків, казав він, слід стягати з тих, кого люблять особи іншої статі, а суму встановлювати залежно від рівня та характеру успіху, бо тут можна взяти за свідків і самих зацікавлених осіб. Однаково власним суддею може бути кожен і в питанні про свою дотепність, відвагу та чемність, які теж мають підлягати великим податкам. Щодо чесності, розуму, справедливості та освіти, то їх передбачалося не оподатковувати зовсім, бо це такі своєрідні якості, яких ніхто не визнає в сусіда, і кожен завжди помиляється, оцінюючи їх у себе.

Жінок пропонувалось оподатковувати за їхню вроду та вміння одягатися, причому їм надавалося таких же пільг, як і чоловікам: складати самим собі ціну. Але вірність у коханні, доброчесність, розсудливість та гарну вдачу від податку треба звільняти, бо він не покрив би витрат на збирання його.

Аби зв'язати сенаторів з інтересами корони, він пропонує жеребкувати посади між членами сенату, причому кожен мусить спершу присягнутися, що голосуватиме в інтересах двору, незалежно від того, виграє чи ні; але тому, хто програє, вільно брати участь у новому жеребкуванні на першу ж вакансію. У такий спосіб у них завжди житиме надія; ніхто не скаржитиметься на невиконану обіцянку і всі свої невдачі скидатиме цілком на долю, що плечі її ширші та дужчі, ніж у міністрів.

Інший професор показав мені величезну написану ним інструкцію для викриття змов проти уряду[64]. Він радить, аби видатні державні діячі довідувались, яку їжу споживають усі підозрілі особи, коли їдять вони, на який бік лягають, вкладаючись спати, якою рукою підтираються, старанно досліджувати їхні екскременти щодо кольору, запаху, смаку, консистенції, проносу чи закріплення і таким способом скласти собі уявлення про їхні думки та наміри, бо ніколи люди не бувають такими серйозними, замисленими та зосередженими, як тоді, коли сидять на стільчаку, в цьому він переконався з власного досвіду. У такому-бо становищі перебуваючи, коли він — лише для спроби — думав про найкращий спосіб убити короля, послід його набував зеленого забарвлення і мав зовсім інший колір, коли він думав тільки про те, щоб підняти повстання або підпалити столицю.

Усю розвідку написано дуже гостро, і містить вона в собі багато спостережень, цікавих і корисних для державних діячів, але, здалося мені, не зовсім повних. Я дозволив собі сказати це авторові й запропонував йому, коли б він схотів, кілька своїх додатків. Професор прийняв мою пропозицію прихильніше, ніж це буває в письменників, особливо з породи прожектерів, і заявив, що радий буде дістати зауваження.

Я сказав йому, що в королівстві Трібнія, яке тубільці звуть Ленгден[65], де я жив під час однієї подорожі, основна маса населення складається з розвідників, свідків, інформаторів, обвинувачів, переслідувачів, позивачів і різних їхніх помічників та підручних, і всі вони дістають вказівки та платню від міністрів і депутатів. Змови в тому королівстві бувають, звичайно, наслідком діяльності осіб, які бажають зміцнити свою славу глибоких політиків, надихнути новою силою нікчемну адміністрацію, придушити або відвернути громадське невдоволення, наповнити свої скрині конфіскованим майном, зміцнити або підірвати державний кредит, залежно від того, що вигідніше для них самих. Насамперед вони погоджуються поміж собою і встановлюють, кого з підозрілих осіб обвинуватити в змові, далі намагаються перехопити все їхнє листування та папери, а злочинців закувати в кайдани. Папери ті передають спеціалістам-митцям, що дуже спритно вміють знаходити таємниче значення слів, складів і літер.

Вони, приміром, можуть виявити, що стільчак означає таємну нараду, табун гусей — сенат, кульгавий пес — загарбника[66], моровиця — регулярну армію, сарич — першого міністра, подагра — архієпископа, шибениця — державного секретаря, уринал — комітет вельмож, решето — фрейліну, мітла — революцію, пастка для мишей — державну службу, бездонний колодязь — скарбницю, помийниця — царський двір, блазенський ковпак — фаворита, зламана очеретина — судову палату, порожня діжка — генерала, гнійна рана — адміністрацію.

Коли цей метод видається недостатнім, у них є ще два ефективніші, що їх учені звуть акростихами та анаграмами. Перший дозволяє розшифрувати всі початкові літери щодо їхнього політичного змісту.

Отже, N позначатиме змову, В — кінний полк, Z — флот у морі. Користуючись другим методом і переставивши літери підозрілого листа, вони можуть виявити найглибше приховані наміри незадоволеної партії. Якщо, приміром, у листі до приятеля я скажу: «наш брат Том дістав геморой», то спритний дешифрувальник виявить, що літери, з яких складається ця фраза, мають становити фразу: «опирайтеся, змову викрито»[67]. Це і є анаграматичний метод.

Я не бачив нічого, що могло б затримувати мене в цій країні, і почав думати про повернення до Англії.

Розділ VII

Автор покидає Лагадо й прибуває до Мелдонади. Кораблів нема. Він здійснює недовгу подорож до Глабдабдрібу. Прийом його управителем.

Континент, що частину його становить це королівство, тягнеться, як я маю підставу гадати, на схід — у напрямі до невідомого краю Америки, західнішого від Каліфорнії, і на північ — до Тихого океану, від якого до Лагадо не більш ніж сто п'ятдесят миль. На березі океану розташований зручний порт, що провадить жваву торгівлю з островом Лагнегом, який лежить на південний захід під 49° північної широти й 140° західної довготи. Цей острів Лагнег лежить на південний схід від Японії, на відстані близько ста ліг від неї. Японський імператор живе в дуже дружніх стосунках в королем Лагнегу, і між цими двома островами існує часте сполучення кораблями. Вибравши тому цей шлях, щоб повернутися до Європи, я найняв провідника показувати мені дорогу та два мули для мого невеличкого багажу і попрощався з моїм благородним протектором, який так ласкаво ставився до мене і перед моїм від'їздом презентував мені розкішний подарунок.

Моя подорож відбулася без будь-яких вартих розповіді пригод або випадковостей. У порту Мелдонада, коли я туди прибув, жодного корабля на Лагнег не було. Не чекали його і найближчого часу. Місто це з Портсмут завбільшки. Невдовзі я мав уже знайомих, що дуже привітно поставилися до мене. Один видатний джентльмен сказав, що корабель на Лагнег буде готовий не раніш, як за місяць, і що мене, мабуть, розважило б відвідати острівець Глабдабдріб, ліг за п'ять на південний захід від Мелдонади. Він обіцяв дістати зручний баркас