Читати книгу - "Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою"

О тій ранній годині батько мій, не можучи вже знайти сну, сходив зо сходів, обвантажений книгами, щоб відімкнути крамницю, що знаходилась у партері кам'яниці. Впродовж хвилини він стояв у брамі нерухомий, витримуючи з приплющеними очима потужну атаку сонячного вогню. Обснована сонцем стіна будинку втягала його солодко у свою блаженно знівельовану пласкість, вигладжену до зникнення. На хвилинку він ставав батьком пласким, врослим у фасаду, і відчував, як руки розгалужені, тремтячі й теплі зарубцьовуються пласко серед золотого штукко фасади. (Скільки ж батьків вросло вже так назавше у фасаду будинку о п'ятій годині ранку, у хвилині, коли вони зіступали з останнього ступінчика сходів! Скільки ж батьків назавше стало таким чином придверниками власної брами, пласко різьбленими на фрамузі, з рукою на клямці і з обличчям, у самі рівнолеглі і блаженні борозни, по яких потім любовно водять пальці синів, шукаючи останніх батьківських слідів, втоплених уже назавше в універсальний усміх фасади). Але потім він остатком волі відривався, відновлював третій вимір і, знову олюднений, увільняв оковані двері крамниці від колодок і залізних штаб.

Коли він відчиняв те важке, оковане залізом крило крамничних дверей, буркотливий морок на крок сахався від входу, на п'ядь осувався у глиб крамниці, переміщався і ліниво вкладався у глибині. Невидимо димлячи з іще холодних плит хідника, ранкова свіжість ставала несміливо на порозі никлою, тремтливою смугою повітря. У глибині лежала темрява багатьох попередніх днів і ночей у не надкраяних паках сукна, уложена верствами, біжуча шпалерами углиб, у стлумлених походах і мандрівках, аж поки безсило зупинялась в самому осерді крамниці, в темному магазині, де вона розв'язувалася, вже незрізничкована й насичена собою, в глуху маячущу суконну праматерію.

Батько йшов уздовж тієї високої стіни шевйотів і кортів, водячи рукою по шторцях суконних пак, мов по розпорах жіночих суконь. Під його дотиком ті ряди сліпих тулубів заспокоювалися, завжди готові до переполоху, до переламання орднунґу, зміцнювалися у своїх суконних ієрархіях і порядках.

Для мого батька наша крамниця була місцем вічних скрух і гризот. Той твір його рук не віднині починав — доростаючи — напирати на нього з дня на день щораз настирливіше, переростати його грізно і незрозуміло. Він був для нього завданням надмірним, завданням над сили, завданням вознеслим і неохопним. Огром цієї претенсії жахав його. З грозою вдивлений у її велич, що їй цілим своїм життям, кинутим на цю одну карту, не міг догодити, — він бачив з розпачем легковажність крамівників, невиправданий, безтурботний оптимізм, їхні фіґлярні й бездумні маніпуляції, що пробігали на узбіччі цієї великої справи. З гіркою іронією досліджував він цю ґалерію облич, не засмучених жодною турботою, лобів, не заатакованих жодною ідеєю, ґрунтував до дна ці очі, невинну довірливість яких не каламутила й найменша тінь підозри. Чим же могла допомогти йому матір з цілою своєю льояльністю і відданістю? Відсвіт цієї надмірної речі не досягав її простої і незагроженої душі. Вона не була створена до героїчних завдань. Чи ж не бачив він, як поза його плечима вона порозумівалася прудким поглядом з крамівниками, рада з кожної неконтрольованої хвилини, у якій вона могла брати участь у їхніх безглуздих блазенствах?

Від цього світу легковажної безтурботности батько відмежовувався щораз більше, втікав у твердий устав свого чину. Вжахнений розв'язністю, що ширилася довкола, замикався у самотній службі високому ідеалові. Ніколи рука його не попускала затягнутих пряжок, ніколи не дозволяв він собі на полегшення режиму, на вигідну легкоту. На це міг собі дозволити Баланда і С-ка і ті інші дилетанти у цій галузі, яким чужий був голод досконалости, аскеза високої майстерности. Батько із скорботою дивився на занепад галузі. Хто з теперішньої генерації блаватних купців ще пам'ятав добрі традиції давнього мистецтва, хто з них ще знав, наприклад, що колона суконних валів, уложена на полицях шафи згідно з засадами купецького мистецтва, мусіла під з'їжджаючим згори до низу пальцем видати тон, як гама клявішів? Кому з теперішніх доступні були останні тонкощі стилю в обміні нотами, меморандумами й листами? Хто ще знав увесь чар купецької дипломатії, дипломатії доброї старої школи, увесь той повен напруження перебіг неґоціяцій, від непримиренної твердости, від замкнутої стриманости при появі повноважного міністра закордонної фірми почерез повільне танення під впливом невтомних запобігань і упадань дипломата аж до спільної вечері з вином, поданої прямо на бюрку, на паперах, у піднесеному настрої, серед щипання сідничок послужливої Аделі і серед приперченої і вільної розмови як між людьми, які знають, що від них вимагає хвилина й обставина — а закінченої обопільно корисним інтересом?

У тиші тих ранкових годин, під час котрих дозрівав сквар, батько мій сподівався знайти вдалий і натхненний прийом, якого потребував, щоб закінчити листа до вельмишановних Хрістіяна Зайпля й Синів, механічні прядильні і ткальні. То була рубана відсіч, дана необґрунтованим зазіханням тих добродіїв, репліка, що урвалася саме у вирішальному місці, де стиль листа мав піднестися до міцної й дотепної вершинної пуанти, у момент якої ставалося те коротке замикання, відчутне у легкому внутрішньому дрожі, після чого стиль міг уже тільки опасти зворотом, зробленим з розмахом, з елеґанцією, зворотом завершальним і дефінітивним. Батько відчував суть цієї пуанти, яка вже кілька днів від нього вислизала, сливе мав її між пальцями, все ще невловну. Йому бракло отої хвилини доброго настрою, моменту щасливої верви, аби взяти штурмом перешкоду, об яку він за кожним разом розбивався. Знову й знову сягав за чистим аркушем, щоб із свіжого розгону сфорсувати трудність, яка глузувала з його зусиль.

Тим часом крамниця поступово залюднювалася крамівниками. Вони входили червоні від раннього жару, оминаючи здалека бюрко батька, у бік якого зиркали тривожливо, повні нечистого сумління. Повні вад і слабостей, вони відчували на собі тягар його мовчазного несхвалення, якому нічого не могли протиставити. Ніщо не могло вблагати цього замкнутого у своїх турботах шефа, жодною запопадливістю не можна було до нього піддобритися, зачаєного, як скорпіон, за бюрком, з-над якого він ядовито блищав скельцями окулярів, шелестячи, як миша, серед паперів. Збудження його росло,