Читати книгу - "Шукач [Стрілець]. Темна вежа I"

— А такий благородний жест не вартий ані шеляга, — відзначив чоловік у чорному. В його голосі чулися водночас нотки гніву і веселощів.

— І все ж, — відповів стрілець. У роті були крихітні ранки — наслідок тривалої відсутності вітамінів. Коли на них потрапила сіль, він болісно скривився.

— Ти боїшся чаклунського м'яса?

— Авжеж, боюсь.

Чоловік у чорному відкинув каптур.

Стрілець мовчки дивився на нього. Обличчя, що так довго ховалося під каптуром, не викликало нічого, крім тривожного розчарування. Воно було вродливим, з правильними рисами, без жодного натяку на шрами й мітки, що виказують людину, котра пройшла страшні випробування і знала великі таємниці. Довге чорне волосся звисало нерівними тьмяними пасмами. Високе чоло, темні блискучі очі. Ніс непевної форми. Повні чуттєві губи. Блідий колір обличчя, як і у самого стрільця.

— Я думав, ти старший, — нарешті вимовив Роланд.

— Чому? Я ж на порозі безсмертя, як і ти, Роланде. Принаймні, поки що. Я міг би постати перед тобою з обличчям, котре відоме тобі краще, але вирішив, що ти гідний побачити моє справжнє лице, яке я… гм… маю від народження. Поглянь, стрільцю, сонце сідає.

Сонце вже зайшло за обрій, і небо на заході палахкотіло неяскравим світлом.

— Тобі не скоро вдасться побачити схід сонця, — сказав чоловік у чорному.

Стрілець згадав провалля в підгірному краї, а потім підвів очі до неба, де мерехтіли й складалися у сузір'я міріади зірок.

— Це не має значення, — сказав він тихо. — Тепер.

II

Чоловік у чорному вміло перетасував карти. Колода була величезною. Задній бік карт прикрашали якісь завитушки.

— Це карти таро, стрільцю. У певному розумінні. Суміш звичайної колоди і карт, які зробив я сам. А зараз дивись. Уважно дивись.

— На що дивитись?

— Я розповім твоє майбутнє. Сім карт чекають, щоб їх перевернули, по одній за раз, і поєднали з іншими картами. Я не робив цього відтоді, як стіни Ґілеада ще міцно стояли на землі, а дами грали в очки на західному дворі. І підозрюю, що такої історії, як у тебе, карти ще не розповідали мені ніколи. — В голос знову почали закрадатися знущальні нотки. — Ти останній шукач пригод у цьому світі. Останній хрестоносець. Мабуть, це дуже тішить тебе, Роланде! І все ж ти й гадки не маєш, як близько підійшов до Вежі зараз, знову вирушаючи в мандрівку. Довкола твоєї голови обертаються світи.

— Що значить «знову вирушаючи»? Я ніколи й не припиняв її.

У відповідь на це чоловік у чорному щиро розсміявся, але не сказав, що такого смішного знайшов у цих словах.

— Годі вже, віщуй моє майбутнє, — грубо нагадав Роланд. І ось розкрита перша карта.

— Повішений, — оголосив чоловік у чорному. Темрява каптуром оповивала його голову. — Втім, тут, без зв'язку з іншими картами, він означає силу, а не смерть. Це ти, стрільцю, Повішений, що затято бреде до своєї мети, долаючи провалля На'ару. Одного супутника ти вже вкинув у те урвище, правда? Стрілець промовчав, і чоловік у чорному відкрив другу карту.

— Моряк! Зауваж, яке в нього чисте чоло. Щоки без натяку на щетину, ображений погляд. Він тоне, стрільцю, і ніхто не кине йому рятувальну мотузку. Це хлопчик. Джейк.

Стрілець поморщився, але нічого не сказав.

Розкрита третя карта. На плечах у юнака, огидно кривляючись, сидить павіан. Обличчя юнака підняте вгору, на ньому застигла гримаса карикатурного жаху. Придивившись пильніше, стрілець побачив, що павіан тримає в лапах батіг.

— В'язень, — сказав чоловік у чорному. Полум'я багаття відкидало на обличчя осідланого тривожні тіні, що метушилися й зникали. Від цього складалося враження, що воно рухається, спотворюючись від невимовного і безмовного переляку. Стрілець відвів погляд.

— Трохи нервує, правда ж? — спитав чоловік у чорному таким тоном, наче от-от захихоче.

І розкрив четверту карту. Жінка з шаллю на голові сидить біля прялки. У непевному світлі стрільцеві здалося, що вона хитро посміхається і плаче водночас.

— Дама тіней, — відзначив чоловік у чорному. — Тобі не здається, що в неї два обличчя, стрільцю? Так і є. Як мінімум два обличчя. Вона розбила синю тарілку!

— Що це означає?

— Не знаю.

І стрілець подумав, що цього разу — принаймні раз — його супротивник сказав правду.

— Навіщо ти показуєш мені ці карти?

— Жодних питань! — різко заперечив чоловік у чорному. І все ж посміхався. — Не питай. Просто дивись. Якщо тобі від цього стане легше, вважай це просто безглуздим ритуалом. Як у церкві.

Він порснув зі сміху і розкрив п'яту карту.

Жнець із моторошнуватою усмішкою стискає в кістлявих пальцях косу.

— Смерть, — буденним тоном сказав чоловік у чорному. — Та не твоя.

Шоста карта.

Тільки глянувши на неї, стрілець одразу відчув, що в животі заворушилося якесь дивне передчуття. Жах у ньому змішався з радістю, і назви цьому почуттю не було. Йому здавалося, що його зараз знудить, і водночас хотілося танцювати.

— Вежа, — тихо мовив чоловік у чорному. — Ось вона — Вежа.

Стрільцева карта лежала в центрі розкладу, а інші чотири — по кутках, як планети-супутники довкола зірки.

— А цю куди? — спитав стрілець.

Чоловік у чорному поклав Вежу на Повішеного, повністю закривши його.

— І що це означає? — спитав стрілець.

Чоловік у чорному не відповів.

— Що це означає? — повторив Роланд, згораючи від нетерпіння.

Чоловік у чорному знову промовчав.

— Будь ти проклятий! Відповіді не було.

— А бодай тобі світу не бачити. Що на сьомій карті?

Чоловік у чорному розкрив сьому. По осяйному блакитному небі піднімається сонце. Довкола нього пустують купідони та маленькі феї. Під сонцем — неозоре червоне поле. Троянди чи кров? Стрілець не міг сказати. «Мабуть, і те, і те, — подумав він».

— Сьома карта — це Життя, — тихо сказав чоловік у чорному. — Але не для тебе.

— А куди вона ляже?

— Поки що тобі про це знати не дано, — ухильно відповів чоловік у чорному. — Втім, як і мені самому. Я не той Великий, котрого ти шукаєш, Роланде. Я всього лише його речник. — І він недбало скинув карту щигликом у багаття, що вже дотлівало. Вона зайнялася, почала скручуватися і спалахнула яскравим полум'ям. Серце стрільця забилося в грудях, мов шалене, й огорнулося льодом.

— А тепер спи, — безжурно мовив чоловік у чорному. — «І спати. Може, й снити» і тому подібне.

— Якщо мої кулі тебе не беруть, то, може, рукам це вдасться, — погрозливо сказав стрілець.