Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

Родичі тарсенів (інші сини Явана — Кіттім і Доданім) йшли разом з ними. Народ Кіттім з Аратти пройшов Малу Азію і заснував на островах Середземного моря славетну Крито-Мікенську цивілізацію. Доданім пішов далі. Він «породив» фракійців і латинян, що відіграли разом з етрусками-расенами свою роль у виникненні Давнього Риму.

Варто відзначити і таку деталь. Частина народу Доданім належить до відомих троянців, серед яких були так звані ліві арії. Після розгрому Трої саме вони пішли в Північні Альпи й далі у Балтію, де справили вплив на формування римлян та германців. Цікавим є щодо цього катрен Нострадамуса: Германия станет могучей и сильной, Ее укрепляет троянская кровь.

Насамкінець хотілося б зауважити, що германський етнос, хоч і зв'язаний з Араттою, але сформувався він в основному як антипод слов'янського суперетносу. Вірогідно позначився вплив «лівоарійського Доданіма й особливо таємничого народу Ашкеназ, ім'ям якого Біблія позначає царських скіфів.

РУСЬ-ГАРДАРИКИ

В скандинавских сагах о «древних временах» описываются поездки в далекие сказочные страны, особенно в Гардарики, или Русь.

М. Г. Стеблин-Каменский

Поговоримо ще про одну найдавнішу назву наших пращурів та їхньої країни. Я маю на увазі назву, що дуже часто зустрічається в скандинавських сагах та легендах, — «Русь-Гардарики». Гардарики перекладається як «земля міст». Нормани, збираючись на Русь, ще в часи Мономаха казали: «Йду в Гардарики».

Фахівці й досі сперечаються: звідки така назва? І роблять висновок (помилковий), що ніби цим підкреслювався високий рівень містобудування на Русі [Див.: Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия. — М., 1978. — С. 96]. Приємно, звичайно, таке чути, але… Важко уявити, що 1000 років тому величезні простори Київської Русі були заповнені містами.

Поглиблене дослідження цього питання дає змогу зробити висновок, що «країна Гардар» (gardar) у даному разі вживається не в урбаністському значенні (для цього у шведській мові існують інші слова — borg, urbs) і не в значенні «країна фортець» (для цього є слово tungard), а в значенні «огороджена земля», «садиба» чи, якщо хочете, «хутір». «Гард» перекладається як «паркан», огорожа», «ар — «земля», «ґрунт». Тому «гардар» слід розуміти як «країна осілого (садибного) землеробства».

Отже, як не дивно, ми знову і знову приходимо до тієї ж сільськогосподарської семантики.

Звичайно ж, міста Аратти-Трипілля, як і міста Аркаїма чи Мохенджо-Даро, — це не ахейські міста-поліси і не римські «урбси». Вони відбивали насамперед специфіку аграрної цивілізації. Це невеликі, всього лише в кілька гектарів, щільно забудовані притулки навколо храму чи майданчика для поклоніння Сонцю. За стінами міста — поля, городи, худоба на пасовищах. Серед полів будувалися більш «легкі» житла типу наших білих мазанок, навколо яких розбивалися сади, виставлялися пасіки. Поза містом розташовувалися кузні, численні майстерні: гончарні, ткацькі, залізо- і мідеплавильні, шкіряні тощо.

Міста в Аратті виконували функції молитовних місць (храми, місця жертвоприношень), а також були своєрідними просвітницькими центрами. Тут навчали грамоті, переписуванню текстів, готували жерців. В екстрених випадках у містах ховалися від ворогів, тут людність проводила свої зібрання. То як же по-іншому можна назвати цю землю, як не «Гардарики».

Відзначимо ще одну, суто «цивілізаційну», характеристику такої назви. Практично всі цивілізовані суспільства в ті давні часи огороджували свою територію валами. Зводилися вони і нашими пращурами. Як уже зазначалося, такі вали не стільки захищали від варварів, скільки виконували радше символічну («знакову») функцію — функцію цивілізаційних кордонів. Варварам не так вже й важко було піднятися на них у потаємних місцях (адже забезпечити надійну охорону таких величезних споруд було просто неможливо).

Отже, термін «Гардарики» має й іншу етимологію — «огороджена країна», тобто цивілізована, що відокремила себе від варварського світу.

Нарешті, необидно враховувати і такий момент.

З кожним роком у поле зору вчених потрапляє дедалі більше доказів про спорідненість «Русі-Гардарики» і Скандинавії. Взяти хоча б недавні спільні американо-шведські дослідження, їх результати переконливо засвідчили, що батьківщиною так званих норманів є наші приазовські та придніпровські землі [Див.: Ellis-Davidson Н. R. Pagan Scandinavia. — New-York, 1995. — P. 80].

А про що говорять виявлені сліди відносин з Руссю — різноманітні за своїм характером і змістом пам'ятки: рунічні написи, саги (історичні і казкові), поезія скальдів, «правди», географічні та історичні твори? Усі вони містять слова «Русь», «Гардарики».

Таким чином, слово «Гардар» йде з підсвідомості народу. Це народне (а не книжне) слово, що використовувалося в найдавніших сагах і означає прабатьківщину скандинавів [Див.: Рыдзевская Е. Л. Древняя Русь и Скандинавия. —С. 122]. Адже Русь — це «земля обітована», давно втрачена батьківщина норманів. Як уже зазначалося, свою назву вони здобули від племені Ашкеназ, що прийшло в найдавніші часи з півдня.

Хоч би що стверджували фахівці, а все це не випадково, як не випадково і те, що багато античних міфів мають відношення до подій на берегах Борисфену. Взяти хоча б ті ж подвиги Геракла.

РУСЬКИЙ ХРЕСТ

Удрученный ношей крестной, Всю тебя, земля родная, В рабском виде Царь Небесный Исходил, благословляя.

Ф. Тютчев

То що ж від чого походить? Назва «Русь» від назви «Швеція» чи, навпаки, «Швеція» від «Русі»? Історик-тради-ціоналіст О. Дугін, з посиланням на французького етнолога Р. Генона, пише: «Задовго до приходу слов'ян на територію Росії регіон південноросійських степів від Чорного моря до Південного Уралу давні арії, що населяли його, називали «Житло Богів — Велика Швеція». Остання значно пізніше перемістилася разом з германськими племенами до Скандинавії, яка і стала Житлом людей — Малою Швецією». Саме територією «Великої Швеції» протікали ріки давніх аріїв Та-накевіль, чи Ванакевіль («рукав ріки, де живуть вани»), і Дніпро (Данапру, або грецькою «Борисфен»). Саме ж слово «Швеція» — Sweeden — скоріше означало «світлий, білий, світловий». Але саме цей індоєвропейський корінь «szet» логічно й етимологічне близький до російського слова «святий». Крім того, індуська традиція дотепер пам'ятає про «Sweta Dvipa» — «Білий острів», чи «Континент», що лежить на північ від Індії. Найчастіше «Sweta Dvipa» означав символічний острів Варахи, який знаходиться на Північному полюсі — місці споконвічного проживання давніх прапредків індусів [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 16].

Про що йде мова в наведеній цитаті? А про те, що наша прабатьківщина — Північне Причорномор'я називалося в стародавні часи (7–6 тисяч років тому) Шветою Двіпою — Країною Світла. І не тільки тому, щотут жили світлі, «богоподібні» Сини Людства (арії, які прийшли з півночі), а насамперед тому, що в гирлі Дністра був розташований правоарійський духовний центр і святилище аріїв.

Швета