Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мудрі жінки 📚 - Українською

Читати книгу - "Мудрі жінки"

213
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мудрі жінки" автора Людмила Когут. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:
Катерини. Вона втомилася лічити ночі, коли прокидається опівночі від одного і того ж сну і не може вже потім заснути до ранку.

Уранці — час вставати, але від недоспаної і неспокійної ночі все тіло болить, навіть зводитись на ноги не хочеться. Так Катерина і лежить у ліжку до обідньої пори — немита, нечесана і, як співається у пісні, «погана з лиця».

Сьогодні світло повного місяця найбільше вразило жінку, і вона вирішила, що треба діяти. Скільки можна так лежати, коли нікуди сховатися від всевидющого і неприємного місячного погляду? Куди тікати від тривожного і страшного сну?

Ледве дочекалася ранку. Здалося, що сонце не зійде ніколи, але нарешті прийшов час сонячного володарювання на білому світі.

Від настрою Катерини нічого не залежало, місяць приходив на зміну сонцю, весна — літу, все йшло згідно з давно складеним сценарієм, і тут їй була відведена лише маленька незначна роль.

Вікно в кімнаті дев’ятиповерхівки виходило на схід, і Катерина з висоти останнього поверху повинна би радіти щоденній картині народження сонця, але вона нічого не помічала.

Вона була сліпа до життя, яке вирувало навколо неї. Крім горілки, пліток, ледарювання і бруду, для неї нічого не існувало. Вона нічого не бачила, бо не хотіла.

Але сон, який повторювався десятки ночей, таки змусив її замислитись, що з нею відбувається щось недобре. У цьому химерному і жахливому сні вона бореться з якоюсь поганню — щурами, які хижо щирять до неї свої гидкі гострозубі пащі, з кажанами, які ширяють над нею, сідають їй на голову, а вона не може їх скинути, і вони своїми огидними чорними крильми б’ють по обличчю. Знемагаючи в нерівній боротьбі, Катерина прокидається знервована, мокра від поту, зовсім розбита.

Цього дня, щойно перші промені сонця проникли в її брудну нору, Катерина змусила себе встати. їй видалося, що, якщо вона сьогодні не встане з ліжка, то помре в ньому зараз же, а їй цього зовсім не хотілось. їй тільки тридцять два, до старості і смерті ще далеко.

Шінка підійшла до тріснутого дзеркала, де з брудної поверхні запорошеного скла на неї дивилась якась примара з брудним розпатланим волоссям, яке давно забуло, що таке гребінець і ножиці перукаря, набряклими повіками і гидким синцем на щоці, який сягав аж під око. Катерина не пам’ятала, хто її вдарив і коли. Це й не дивно, бо до обіду вона лежала в ліжку, а опісля любила пропустити не одну чарчину з такими ж трутнями, як і вона, та напивалася так, що увечері вже нічого не пам’ятала.

Отаке «свинське життя» провадила ще зовсім молода жінка, яка колись була красунею, успішною, а потім, як кажуть, «зійшла на пси».

Але — усе за порядком.

…Катерина сіла у крісло, на якому лежали якісь лахи, бо одягом назвати цей мотлох було важко. Посиділа, трохи оговталась після сну, підійшла до вікна, поглянула вниз. Люди, такі маленькі з висоти дев’ятого поверху, виходили з під’їздів, поспішали хто на роботу, хто в якихось справах. їхнє життя вирувало, як бурхлива ріка.

Вона нікуди не поспішала, бо майже два роки не працювала. Перебивається від копійки до копійки, попродавала з хати все, що було хоч трохи цінне, — посуд, вази, білизну. Залишилися тільки меблі, бо більше нічого вартісного у квартирі не було.

Сьогодні Катерина вирішила піти зі своєю проблемою до психотерапевта в поліклініку. Пішла до ванної, помилась, переступила через якісь миски, що стояли на підлозі. У них тиждень тому вона замочила білизну, чи радше шмаття, бо визначити за кольором, яке мало те брудне місиво, що це, було неможливо. Скривилась від запаху, який у маленькому приміщенні ванни здавався особливо густим. Вода в мисках застоялася, вкрилась брудною піною.

Катерина відкрутила кран, потекла тоненькою цівкою чиста холодна вода. Жінка хлюпнула водою собі в обличчя, сполоснула рот — от і весь ранковий туалет. Пішла в кухню, хотіла поснідати. Там панував такий безлад, що стороння людина тут і води б не випила, не те щоб крихту покласти до рота.

На столі, підвіконні, газовій плиті і кухонних шафках було багато різного дріб’язку і сміття — різні банки, склянки, обгорілі баняки різних розмірів, зім’яті пакети.

У мийці — гора немитих мисок, блюдечок і тарілок. Не милось це місяцями — щоразу бралося щось чисте. Господині було не до ведення господарства і дотримання чистоти. Вона мала зовсім інші інтереси.

Сьогодні, шукаючи продукти, вона вийняла з холодильника брудну банку, в якій на дні бовтались два зелено-бурі помідори в розсолі. Налила цієї гидкої суміші в горня, спочатку голосно дмухнувши в нього, ніби здуваючи порох. Але на стінках горнятка від багаторазового заварювання чаю були темні розводи, які можна було б відмити, напевно, тільки сірчаною кислотою.

Жінка дістала виделкою з банки один помідор і з апетитом з їла. З помідора тоненькою цівкою стікав розсіл на стіл, який давно ніхто не витирав, бо для того, щоб це зробити, потрібно було скинути все з його поверхні у смітник.

Але хто це робитиме? Нікому! Після такого неапетитного сніданку жінка пішла до кімнати, щоб одягнутись і піти до лікаря в поліклініку.

У кімнаті панував безлад. Одягнула зім’яту спідницю невизначеного темного кольору і червону кофтину, в якій скрізь були витягнуті нитки. Взула старі сірі мешти зі стоптаними підборами. Подивилася на себе у дзеркало, махнула рукою — хай буде так, як є. У передпокої прихопила сіру сумку, зняла із цвяха ключ на брудній ганчірці і вийшла з дому.

Коли Катерина сиділа у поліклініці на лавці біля кабінету лікаря-психотерапевта, від неї гидливо відвернулися присутні жіночки. Якийсь мужчина відійшов до вікна в кінці коридору — якнайдалі від такої мари.

Сиділа в черзі, нервувала. Звикла усюди йти без черги, бо всі її пропускали — ніхто не хотів вступати в суперечку або сварку з цією неприємною, брудною, нетверезою жінкою. Тут, у черзі до лікаря, всі були рівні. Катерина дочекалася своєї черги, увійшла в кабінет.

Лікар і медсестра — старші поважні жінки.

1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мудрі жінки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мудрі жінки"