Читати книгу - "Завдання Героїв"

І тут Тор усвідомив те, що сказав Ерек.

“Ви сказали подорож, сер?” – здивовано запитав він.

Ерек перестав затягувати ремені і, обернувшись, глянув на нього.

“Сьогодні день мого народження. Мені виповнилося двадцять п’ять років. Це особливий день. Ти знаєш про День Вибору?”

Тор похитав головою. “Небагато, сер. Тільки те, що розповіли мені інші”.

“Ми, лицарі Кільця, завжди повинні продовжувати свій рід, покоління за поколінням”, – почав Ерек. – “До двадцяти п’яти років нам потрібно вибрати для себе наречену. Якщо ми нікого не вибрали до цього часу, закон зобов’язує нас знайти її. Нам надають один рік на пошуки, після чого ми повинні привезти її сюди. Якщо ми повернемося, не домігшись успіху, тоді Король сам вибере для нас наречену, і ми втрачаємо право вибору”.

“Тому сьогодні я повинен відправитися на пошуки”.

Тор втупився на Ерека, втративши дар мови.

“Але, сер, невже ви їдете? На цілий рік?”

Тору стало зле від цієї думки. Він відчув, як його світ руйнується. Лише тепер він повною мірою відчув як сильно йому подобався Ерек. У певному сенсі він став для нього батьком – навіть більше, ніж рідний батько.

“Але чиїм же зброєносцем я тоді буду?” – запитав Тор. – “І куди Ви поїдете?”

Тор згадав, чим він йому зобов’язаний, як він врятував його життя. Його серце стиснулося при думці, що Ерек їде.

Ерек зайшовся безтурботним сміхом.

“На яке питання я повинен відповісти першим?” – запитав він. – “Не хвилюйся. Тебе закріплять за новим лицарем. Ти будеш його зброєносцем до мого повернення. Це Кендрик, старший син Короля”.

Серце Тора заспівало, коли він почув про це. Він відчував таку ж прихильність до Кендрика. Кендрик був першим, хто помітив Тора і забезпечив йому місце в Легіоні.

“Що стосується моєї подорожі…” – продовжив Ерек. – “Я ще не знаю точно. Знаю, що поїду на південь, в королівство, звідки я родом, і пошукаю наречену там. Якщо я не знайду її в межах Кільця, тоді, напевно, я перетну море і відправлюся в своє власне королівство, щоб знайти її там”.

“Ваше власне королівство, сер?” – перепитав Тор.

Тор усвідомив, що йому відомо про Ерека дуже мало, і він зовсім не знає, звідки лицар родом. Він завжди вважав, що той народився десь в межах Кільця.

Ерек посміхнувся. “Так, далеко звідси, через море. Але це вже інша історія. Мені належить далека і довга дорога, я повинен підготуватися. Тому допоможи мені зараз. Часу мало. Запряжи мого коня і приготуй зброю”.

У Тора запаморочилось в голові, коли він підбіг до кінських обладунків. Хлопець витягнув чорно-срібну кольчужну попону Ланніна. Він підбіг до коня, розмістив її на його спині і розправив по всьому величезному тілу. Після цього Тор дістав ще спеціальний шолом з тонкого металу, який вдягався на голову коня.

Ланнін тихо заіржав, але Тору здалось, що йому це подобається. Він був благородним конем і хлопцеві здавалось, що тварина в обладунках виглядає так само добре, як і лицар.

Тор побіг і дістав золоті шпори Ерека, потім допоміг їх прикріпити. Ерек скочив на коня.

“Яка зброя вам знадобиться, сір?” – запитав Тор.

Ерек подивився вниз.

“Важко передбачити, у яких битвах мені доведеться побувати протягом року. Але я маю полювати і захищати себе. Тому, звичайно, мені потрібний мій довгий меч. Також, принеси мені короткий меч, лук, сагайдак зі стрілами, короткий спис, булаву, кинджал і мій щит. Я підозрюю, цього має стати”.

“Так, сір”, – сказав Тор і зірвався з місця. Він побіг до збройової стійки Ерека, поруч зі стійлом Ланніна і подивився на десятки видів зброї. Це був значний арсенал і вибирати було з чого.

Він обережно знімав зброю Ерека, яку той забажав, і передавав кожен екземпляр особисто Ереку або прикріпляв її до упряжі.

Ерек одягнув шкіряні рукавички, готуючись йти. Тор не міг просто стояти і дивитись, як він їде.

“Сір, я відчуваю, що мій обов’язок супроводжувати вас у цій подорожі”, – сказав Тор. – “Я ваш зброєносець, зрештою”.

Ерек похитав головою.

“Цю дорогу я повинен пройти сам”.

“Тоді, можливо, я можу супроводити вас до першого перехрестя?” – тиснув Тор. – “Якщо ви їдете на південь, ті дороги я добре знаю, адже я сам з півдня”.

Ерек подивився вниз, роздумуючи.

“Якщо ти хочеш провести мене до першого перехрестя, я не бачу в цьому нічого поганого. Але це важка поїздка, тому ми повинні рушати прямо зараз. Візьми коня мого зброєносця в кінці стайні. Він гнідий, з рудою гривою”.

Тор побіг до задньої частини стайні і знайшов коня. Коли хлопець осідлав тварину, Крон висунув голову з-під сорочки, подивився вниз і занявчав.

“Все добре, Крон”, – заспокоїв друга Тор.

Тор нахилився вперед і підганяючи коня, виїхав зі стайні. Ерек не став чекати Тора і помчав галопом на Ланніні. Тор намагався встигати за Ереком.

Вони проїхали разом через Королівський Двір. Вартові виструнчилися і відійшли в сторону, коли вони минали ворота. Декілька воїнів Срібла вишикувались, спостерігаючи і чекаючи, поки Ерек проїде поряд. Вони підняли кулаки в знак привітання.

Тор був гордий їхати поруч з Ереком в якості його зброєносця і радий був супроводжувати його, хоча б і до першого перехрестя.

Тор хотів так багато сказати Ереку. Він хотів задати лицарю багато запитань і подякувати йому. Але на це не було часу, вони їхали на південь, по рівнинах; місцевість постійно змінювалась, їхні коні скакали в променях раннього сонця, по вранішній Королівській дорозі. Коли вони минали пагорб, Тор побачив членів Легіону в полі, які копали окопи. Тор був радий, що його серед них не було. Хлопець побачив, як один з членів Легіону встав і підняв кулак. Важко було роздивитись, хто саме це був, але Тор був впевнений, що це Ріс вітається з ними. Хлопець підняв кулак у відповідь і поскакав далі.

Добре вибрукована дорога змінилась на вузьку, неприбрану і грубу, а потім і зовсім на сільську стежину. Тор знав, наскільки небезпечно їздити по таких дорогах поодинці, особливо в нічний час. Тут снувало чимало злодіїв, але Тора це мало тривожило, адже разом з ним був Ерек, якому неможливо було протистояти. Тому Тор більше хвилювався б за життя грабіжника, якби один з них наважився напасти на них. Звичайно, мало в кого вистачило б розуму напасти на одного з воїнів Срібла.

Вони їхали весь день, не зупиняючись ні на хвилину. Тор був виснажений і задихався. Він був вражений витривалістю Ерека і не хотів показувати, що стомився, щоб лицар не вважав його слабким.

Вони проїхали основні перехрестя і Тор зрозумів, де вони зараз. Якщо вони повернуть направо, то потраплять прямо у рідне село Тора. На хлопця накотилася хвиля ностальгії, і частина його єства захотіла поїхати цією дорогою, щоб побачити свого батька і своє село. Йому стало цікаво, що батько робить прямо зараз; мабуть він розгнівався на Тора, що той не повернувся. Але зараз це мало тривожило хлопця. На мить він засумував по минулому. Насправді, він відчував полегшення, що втік з цього невеликого села і інша частина хлопця ніколи не хотіла повертатись.

Вони продовжували скакати далі, на південь, по місцинах, у яких Тор ніколи не був. Хлопець чув про південне перехрестя, але не знав, де саме воно знаходиться. Це було одне з трьох перехресть, яке вело до південних кордонів Кільця. Вони їхали добру половину дня і сонце зійшло вже доволі високо. Тор спітнів; він