Читати книгу - "Амністія для Хакера"

дистанційкою, змінюючи канали. Це тривало цілий день. Він уявляв її у кріслі перед екраном, вкриту простирадлом, із сумом в очах. Як усе заплуталося! Їхні стосунки набули того небажаного відтінку, на який він аж ніяк не розраховував і якого віднедавна почав боятися. Хоча, напевно, тепер уже боятися пізно. Ніяк не бажаючи завести події в таке русло, він усе-таки це зробив. Відчув прихильність до жінки, яка сиділа зараз перед телевізором у сусідній кімнаті. Зробив те, що тепер страшенно заважатиме. Тому потрібно завершити все якнайшвидше. Якби знати, що тут без нього нічого не станеться, то поїхав би сам, уже завтра, у те місто, не знати ще яке. Купив би квартиру, можливо, навіть підготував оформлення фальшивого паспорта. Цей процес можна прискорити, адже гроші роблять усе. Чи одразу взяти її з собою?

У кімнаті скрикнули. Тихо, він ледве почув. І все. Більше ніякого руху, ніяких звуків, крім телевізора. А потім її голос:

— Ідіть сюди! Швидше! Ідіть сюди!

Борис заскочив до кімнати і першої миті не зрозумів, у чім справа. А потім…

Інша Наталя дивилася на нього з екрана. Трохи повніша і безтурботніша, ніж ця, що сиділа зараз у кріслі, підібгавши ноги. Монотонний голос без найменших емоцій повідомляв, що Наталія Косовська зникла за невідомих обставин такого-то числа, і всіх, кому відомо місце її знаходження, просив повідомити за вказаними телефонами, серед яких фігурував і традиційний 02. Потім повідомили, що вона може бути разом із невідомим, якого розшукують за підозрою в кількох убивствах, озброєним і небезпечним. А далі на екрані з’явилося щось таке… Як йому здалося, це був витвір п’яного художника-нездари. На Бориса дивилося неприємне обличчя з бородою, а поруч інше, чимось схоже на перше, але без бороди. Таку мазанину можна було створити лише з однією метою — образити його. «Невже в мене дійсно такі брови?» — подумалося мимоволі. А голос за кадром уже розповідав про схильність невідомого до всіляких комп’ютерних забав і попереджав фахівців відповідного профілю про можливу небезпеку. Борис автоматично присів на бильце крісла, в якому зіщулилася Наталя, і сперся рукою на спинку, намагаючись вловити кожне слово диктора.

Он як воно обернулося. Тепер здійснити задумане буде важче. Набагато важче.

XXIII. Один проти всіх

Цієї ночі начальник кримінального відділу міського управління МВСУ Олексій Кобища не спав ні хвилини. Він лежав і думав, періодично виходячи на балкон палити. Останній раз запалив просто в кімнаті. Підозра, народившись миттєво, загрожувала докорінно змінити якщо не слідство, то принаймні його особисту тактику в цьому процесі. Здогад опанував його цілковито, хоч це й не був той випадок, коли слід голосно кричати: «Еврика!». Він не виглядав якимось прозрінням, а навпаки, породжував нові сумніви, тому й ходив майор від ліжка до балкона й назад, забувши, що попереду новий, такий само важкий робочий день ще й із головним болем після безсонної ночі.

Увечері, як і було вирішено, по місцевому телебаченню жителів міста, які на цей момент уже потерпали від різноманітних страхітливих чуток, авторитетно, від імені обласного управління внутрішніх справ повідомили про розшук невідомого, підозрюваного у п’яти гучних убивствах, що сталися в місті протягом останнього місяця, та погромі в інтернет-кафе й університетському корпусі. Напевно, саме з цієї миті Олексія Кобищу і взяв сумнів. Сумнів щодо достовірності такого твердження. Те, у що він вірив спочатку і чому знаходив незаперечні докази, несподівано перестало бути для нього доведеною істиною.

Перший убитий — пенсіонер на прізвище Ромазан — міг би й сам викликати неабиякий інтерес з боку органів правопорядку. Невідь-звідки взяте багатство, що зберігалося у квартирі, неможливість його накопичити законним шляхом. Цілком достатньо. Плюс причетність до чогось такого, за чим полюють озброєні злочинці. Наступні троє взагалі були звичайними бандитами, кримінальними елементами. П’ятий же випадав із цього поважного товариства з тієї простої причини, що був звичайним хлопцем, який нікого не чіпав і опинився у вирі подій випадково. З цієї позиції його вбивство дещо не вписувалося у загальну картину. Звичайно, Кобища усвідомлював, що саме по собі це «відкриття» не було варте нічого, але…

Але…

Убивши свої перші чотири жертви, кілер зібрав стріляні гільзи — загалом п’ять штук, але кулі залишилися в тілах жертв. Останнє вбивство знову-таки випадало з цієї низки, оскільки куля у тілі була відсутня, зате на місці залишилася стріляна гільза — усе навпаки. І враховуючи це, стверджувати на сто відсотків, що останнє вбивство скоєно тією ж зброєю, не можна. Особливо дивуватися тут не було чому, все начебто виглядало природно, адже при пострілі в Олега Маліцького куля просто пройшла навиліт. У перших чотирьох випадках зібрати гільзи злочинцю було в принципі, нескладно. Щоб витягти гільзу в квартирі Маліцького, вбивці довелося б пересувати громіздку меблеву стінку. І все-таки…

А третя обставина особливо непокоїла майора. Вона за критичного підходу могла здатися найбільш надуманою, але йому не раз доводилося покладатися на власну інтуїцію в більш непевних випадках, і це виправдовувало себе. Справа стосувалася ось чого. Перший автограф кілера було складено за найпримітивнішою формулою: «Тут був хакер». Ця формула вказувала тим, хто мав читати напис, що просто хтось десь був. Враховуючи ж наступні написи, перший можна було розглядати і в дещо іншому контексті — знайомство починається. Адже другий автограф удосконалився. У порожній квартирі на Богдана Хмельницького їм довелося прочитати: «Тут також був хакер». Формула ускладнилася. Нове формулювання вказувало на те, що це не перший автограф, що хакер уже десь бував, а тут він був також. Третій автограф цього невідомого, який вони прочитали за допомогою Карповича на зламаній дискеті з грою, продовжував цю логічну низку: «І тут був хакер». Таке формулювання давало зрозуміти, що багато де він уже побував, і, таким чином, відповідало дійсності. Автограф же, залишений біля трупа Олега Маліцького, випадав із цієї низки! Цілком! Знущаючись із них, граючись зі слідством, цей навіжений мав би постійно вдосконалювати формулу свого автографа. Четвертий автограф, цілком логічно, мав би виглядати таким чином: «І тут також був хакер» або щось подібне. У квартирі ж із п’ятим трупом чомусь знову було застосовано найпримітивнішу формулу. Кобища не міг позбутися цього переконання. Ну як же!