Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

— Крутая — це круто! Упс! Вау!

— Я нікого із ніх нє знаю. Голосовала за Крутую, как дочка сказала…

— Саливоненко — наш голова…

— А Крутая — шия.

Це опитування ще раз підтвердило прогноз Центрвиборчкому, що не минути другого туру виборів. Лідери — Григорій Саливоненко, народний банкір, і Лілія Крутая — мать городов руських».

Олег Ткач дав знак операторові: знімання закінчено.

— Завтра зранку — на причал.

Зранку на причалі, подбавши про гарну картинку за спиною, Ткач провадив далі.

«Наша знімальна група побувала в обох штабах основних кандидатів у мери. І там, і там нас зустріли зачинені двері. Черговий у штабі народного банкіра повідомив, що наразі не знає, де Саливоненко. Мабуть, відпочиває, сказав він.

А Лілію Іванівну Круту ми розшукали на річці.

Бачите цього красеня пароплава? Сьогодні його надано дітлахам.

— Ліліє Іванівно, що тут відбувається?

— Вихідний день. Хочу потішити дітей сиріт.

Нехай подихають повітрям, погуляють, накупаються. Їдемо на річкову прогулянку.

— Очікуючи результатів виборів — хвилюєтеся?

— Ні. Не маю часу хвилюватися. Мені своє робити, стану я мером чи ні. Ніколи не покину добродійництво. Бо шматок у горло не лізе, коли знаю, що комусь поруч погано…

— Бажаю вам перемоги!

— Побажайте її собі. Бо як стану головою, всьому організмові міста буде краще!

У Центрвиборчкомі повідомили. На виборчі дільниці з’явилися шістдесят два і вісім десятих відсотка зареєстрованих виборців. Чимало. Зважаючи на час відпусток. У першому турі з великим відривом від інших кандидатів перемогли Саливоненко Григорій Петрович та Крутая Лілія Іванівна. Їх розділяють нуль п’ять відсотка голосів на користь Григорія Саливоненка. Виборчий марафон триває. Дату наступного туру голосування визначать пізніше».

— Тепер кончаєм, бо числа не знаєм і календаря не маєм.

— Що ти мелеш, Стасе?

— Місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, який і у вас. За це поцілуй у сраку нас!

— Тут дами!

Стас, потягнувшись, підвівся з канапе, пройшовся офісом. Сьогодні тут зібралися всі — від Зіньки до головбуха Стратонівни.

— Ти на кого батон кришиш, Саврадимич! Я не мелю, Зінаїдо Михайлівно, а цитую. Вишуканішої прози, ніж лист козаків Запорозької Січі султану Османської імперії Мохамеду Четвертому, я не знаю. «Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, мать твою…» І далі за текстом. Так ми відповімо Грицькові Саливоненкові. Отож, нас відділяє від повного щастя і комунізму на окремо взятій території нашого офісу нуль п’ять відсотка голосів виборців.

Радше, цілий відсоток. Бо нам треба не зрівнятися з вищезгаданим Грицьком Саливоненком, а випередити його. Дрібниця, здавалося б. «Не будеш ти, сучий ти сину, синів християнських під собою мати, твойого війська ми не боїмося, землею й водою будем битися з тобою, распро… твою мать». Симфонія, млін! Київ вартує того, аби на фініші висолопити язика… Ось калі ми в Явропу гету ускочім! — погляд Стаса замріявся.

На порозі постала Лілія Іванівна Крутая. Наче з телевізора. Офісні зустріли її оплесками. На вигляд була заклопотаною. З-за плеча виглядала Грипа Бевзь.

— На сьогодні всі вільні, — виголосила Крутая. — Завтра починаємо підготовку до фінального забігу. Залишаються Стас і…

— Я? — зітхнула приречено Зінька.

— Веслуй звідси, і то — швиденько, поки не передумала. Стратонівно, на стіл — повний фінансовий звіт про нашу діяльність. Реальний. Зрозуміла? Де Кулик?

— На мобілі, — відповіла Зінька. — Сказала: має від вас термінове завдання. Видзвонити?

— Зер ґут. Не треба. Де наш креативний директор? Саврадимичу, маєш оновити парк гасел.

Збережемо тільки мать. В смислі городов руських. Решта — простір для творчості. Сироти — незлецько, але хтось має дбати й про нормальних людей, а вони — більшість.

— Уже є, — підвівся Пікайзен.

— Звітуй.

— Звітую. Опрацьовую в художніх слоґанах значну подію в житті столиці: фірма «Крутая» переводить реєстраційні адреси наших провінційних підприємств на центральний офіс. Податкові надходження до київського бюджету істотно зростуть. А це означає, що пересічні кияни отримають… І далі за текстом. — Ґут. Зер ґут. Пересічним киянам до сраки, де платить податки Крутая і чи платить взагалі. Це — манок для татусів з податкової. Треба нової концепції для піпла. До офісу не приходь, поки не створиш шедевр. Часу ніц. Ну, мої юні друзі, як казано політичним класиком: наші цілі ясні, задачі визначені, до роботи, товариші! Кажучи по-науковому: погнали городських по кукурудзі! Режим роботи — казармовий. Додому — лише за змінним одягом і помитися. Ми ще подивимося, в кого галіхве ширше!

— Я придумав, — подав голос Пікайзен.

— Хлопчик блискавка! — схвалила Крутая. — Доповідай.

— Місто — це родина, а в родині — діляться.

— Розшифруй.

— Крутая стоїть на тому, що надбагаті наші громадяни мають допомагати найбіднішим. Через систему диференційованих комунальних сплат.

Маєш капітал — плати за себе й за того хлопця.

Наприклад, за сиріт і старих.

— Сказонув! Олігархи затопчуть нас своїм слонячим стадом.

— Не затопчуть. Друге гасло: зменшення податків тим, хто ділиться!

— Приймається в першому читанні. Підійдеш до Тетяни Іванівни, вона допоможе з юридичного боку. І запам’ятаймо: немає вічних двигунів, є вічні гальма. Не гальмуймо!

Кулик голосувала автівкам. Вітер фенив коротку стрижку, закручував навколо шиї невагомий шалик. Коли на Андріївському узвозі, куди водила Ігорка по іграшки, впав в око цей розписаний уручну (батік називається) шматок шифону, не встояла. Хоч і коштував більше від її колишньої міліційної зарплатні. Такий мала Зірка Симчич за