Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

Рен спромоглася на усмішку. Здогади завирували всередині, витісняючи думки про наступну лекцію. Натомість ноги принесли до крихітної читальні на розі. Зазирнувши всередину, дівчина впевнилася, що там порожньо, і вмостилася при вікні, щоб розкласти всі свої шалені теорії. Здається, Амон дав їй підказку.

Вона вслухалась у гамір знадвору і не розчула, як щось клацнуло в замку.

Закс

Відчуття того, що ця комедія скоро завершиться — неповторне. Не настільки неповторне, як змога бачити знову, але все ж.

Діке, і Ньєрд, і Діоніс — усі погодилися. Підозрювана — лише одна. Тож треба дати їй те, чого вона хоче. Віру в успіх. Віру в те, що її магія задурманила нас. Віру в те, що Рен тепер сама беззахисна і — легша мішень. Гарно зроблено. Пазл склався.

Щойно Савітрі повернулася з мандрівки, заворушилась і вона…

Коридорів, які ведуть від читальні, два. Я з Діке. Праворуч Тесс.

Очі все ще печуть немилосердно, тому на місці панни незворушності — розмита пляма, яка нахиляється вперед і намагається відкинути волосся за спину.

— Це ж неодмінно спрацює? — питаю про всяк випадок, бо досі не знаю всіх правил, за якими працює сила Діке.

— Якщо я жертвую, то неодмінно. — У її руках срібляться ножиці.

Долаю чотири кроки до повороту і натикаюся на нашу головну підозрювану. Вона встигає повернутися до мене. Не роздивитися лиця, але певен, що на ньому здивування: не чекала, що ми застанемо її на місці злочину: руки по лікті обмащені кров’ю — або ж це фарба, та я ставлю на кров. Мабуть, вона готувалася до чергової химерної магії. Тут магією нікого не здивуєш.

Тесс, поки ми відвертаємо її увагу, вислизає з іншого коридору й хапає Медею, незважаючи на спротив. Діке нечутно з’являється за моєю спиною і обирає пасмо волосся на відтин.

Статура Тесса нам на користь — я не певен, що зміг би довго стримувати особу, що так дико пручається. Медея корчиться, стрибає, ходить по ногах, виривається щосили і проклинає свого близького начебто друга. Та даремно.

— Нещодавно з нашою групою стався неприємний інцидент, — зауважує Діке, тримаючи в одній руці ножиці, а в другій власне пасмо.

Чаклунка затихає, ніби голос хранительки правди лякає її.

— Під час проникнення Рендалл Савітрі покинула всіх, щоби врятувати Нікту Ромі. Це призвело до важких ушкоджень членів нашої групи. Проте в той самий час хтось вирішив переконати нас у тому, що вона налякалася і втекла, прирікаючи всіх.

Я не бачу, чи Діке посміхається, але чудово уявляю її холодну посмішку.

— Незначні спостереження допомогли встановити, що тут не обійшлося без втручання ззовні. Але втрутитися в чуже проникнення зміг би хтось лише з особливою силою, силою чародійного туману. Такою, як у тебе, Медеє Надаль. Тож на основі попередніх спостережень смію вважати, що тобі прагнулося посіяти розбрат між нами і Рендалл Савітрі, аби розділити нас. Залишилося дізнатися, для чого.

— Обійдімось без довгого вступу, — киваю я, бо що більше стараюся видивитися Медею, то важче мені сфокусувати погляд. А вона на диво довго мовчить. Наче чогось очікує.

Панна незворушність обтинає довге пасмо волосся, яке чорною стрічкою зміїться на підлогу, і питає:

— Медеє Надаль, чи це ти втрутилася в наше проникнення та зімітувала Рендалл Савітрі?

— Що за нісенітниця! Не можна втручатись — і все…

— Брехня.

Ось вона, ось. Богиня справедливого суду, яка безпомилково розділяє правду і брехню.

— Чи ти дієш за чиїмсь наказом?

— Я нічого забороненого не робила.

— Правда. Це не заборонено. Але повторюю питання: чи ти дієш за чиїмсь наказом?

Діке підходить майже впритул і тепер вивищується над Медеєю, наче безмовний монумент. Медея мовчить. Задуха, якої не було вранці, затоплює нас.

Одін розклав на столі досьє студентів і тицьнув пальцем у крайній стос:

— Група Фрігг Дін уже повертається до навчання в повному складі. У Веретрагни ще двоє важко поранених. А от що скажете стосовно Ніколаса Ньєрда? Що в них за переворот дев’яти світів?

— Можете зі мною не погоджуватись, як ви завше це й робите, та драконоборець Зіґфрід і монети ламаної не вартий, — хмикнула Діта. — На біду, в них ще й Савітрі. Вірніше, донедавна була.

— Облиште Савітрі, у мене на неї великі плани, — хитро всміхнулася Аматерасу. — А щодо Зіґфріда, то згадайте спершу власну молодість!

— Я тебе прошу, Ама. Моя молодість — невичерпна, — хмикнула Діта.

— Як і дурість, — шепнув Одін, але професорка-красуня не удостоїла його поглядом.

Двері кабінету розчинилися — Лакшмі ввірвалася дзеленчанням браслетів і пряними пахощами. Та на її лиці не було звичного спокою.

— Вихор, — прошепотіла вона, хапаючи ротом повітря. — Вихор іде — Інанна помітила. Захист десь втратив у силі, коли пропустив такенну оказію!

— Тоте, якого прокляття ти не перевірив прогнозів? — схопився на ноги Одін.

— Коли? — гострим, мов бритва, голосом відрізала Аматерасу.

— З хвилини на хвилину, — Лакшмі вчепилась у свою синю шаль.

— Ох, недарма від ранку така пекельна спека… — директорка звела вказівний палець угору, і з нього вирвалося біле світіння. — Захисти їх, — шепнула вона і впала просто на руки Одіна, котрий, забачивши найтоншу зміну, встиг метнутися через стіл якраз вчасно.

Очі Аматерасу закотились, оголюючи помережані червоним білки. Світло шугонуло крізь прочинене вікно і зникло в невідомому напрямку.

Закс

— Ти застосовувала тіньові сили?

Медея, здається, вирішила, що краще мовчати, або ж прагне потягти час до… до чого? Я не знаю цього. Хоча нас троє, а вона одна, щось дає їй спокій. І — забирає його