Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"

Я прокидаюся від неприємного довгого звуку, який загвинчується в затуманений мозок. Кривлюсь і накриваю голову подушкою, щоб сховатися від реальності. Продовжити сон ще на кілька хвилин. У ньому я танцюю з Алексом, кружляю в його обіймах, сміюся і почуваюся неймовірно щасливою дівчиною.

Звук повторюється знову і знову. Нарешті я розплющую очі і оглядаю ліжко. Потрібно вимкнути телефон! Хто взагалі дзвонить у таку рань?

Оленка.

Ім'я колишньої подруги подібно до крижаної води, що виливається на мене згори.

Я згадую все: і від'їзд батьків, і зраду Олени, і п'янку ніч з Алексом. Якого поряд немає. Тільки зім'ята подушка говорить про те, що я не збожеволіла і вчора ми дійсно займалися сексом.

Боже! Щоки червоніють, серце стукає сполошно, швидко. Ми були разом, я розповіла йому про свою закоханість, а він дав зрозуміти, що ми колись побачимось. Можливо, навіть сходимо у винний магазин чи кіно. Ні, про кіно Алекс не згадував, це я вже свою фантазію підключаю.

Він розглядав свої старі фотографії, а також коментував мої давні знімки. Там, де я смішна та некрасива. Ми сміялися. Потім вирішили перекусити, нам вистачило простих бутербродів. Ми пили вино і балакали про всяку нісенітницю, Алекс раз у раз чіпав мене або намагався поцілувати. Я у боргу не залишалася, теж до нього постійно лізла.

Але третього разу не було. Ми завалилися в спальню і якось швидко заснули, навіть до ладу не побажавши один одному доброї ночі. А зараз Алекса немає поряд. Де він? Втік? Поїхав до себе додому? А як же попрощатися?

Ох! Плескаю себе долонею по лобі, щоб не зациклюватися на поганих думках. Скидаю дзвінок від Олени та насилу встаю. Між ніг ледь відчутно пече, рухи скуті, волосся перетворилося на вороняче гніздо. І погляд очманілий трохи. Я відвертаюсь від дзеркала і вмикаю воду в душі.

Треба освіжитися і прийти до тями. І не пороти гарячку. Відсутність Алекса нічого не говорить. Раптом він мені сніданок готує?

Сміюся від такого припущення. Але настрій трохи покращується.

Натягнувши на себе шорти та білу майку, я спускаюся на перший поверх. Порожньо. І на кухні, й у вітальні. Звичайно, я перевірила кімнату Алекса. Його там немає.

Як і його машини у дворі.

Горло стискає спазмом. Я відкашлююся і вмикаю кавомашину. Щосили намагаюся гнати погані думки. Жахливі, депресивні, шкідливі. До біса їх! Навіть якщо Алекс поїхав, це невелике лихо. Я виживу.

За десять довгих хвилин до будинку під'їжджає знайома машина. Я навіть за зап'ястя себе щипаю, щоб точно перевірити — сон це чи нова реальність.

Я біжу в передпокій і дивлюся на Алекса. У нього в руках якийсь пакет, обличчя розслаблене та задоволене. Він усміхається мені, потім ковзає поглядом по моїх напівголих ногах. Але особливу увагу приділяє грудям. Я ж без ліфчика, а біла майка нічого до ладу не приховує. Ще й соски напружені, але це від прохолоди, що залетіла з вулиці!

— Привіт, — шепочу.

— Я нам їжі взяв, — трясе він паперовим пакетом, на якому написано відому фірму доставки.

— Тобі не сподобалися вчорашні бутерброди?

— Ні, харчування має бути повноцінним, — хитає він головою.

— Зануда, — усміхаюсь. А потім біжу до нього та за шию обіймаю. Цілую в неголену щоку, втягую знайомий аромат. Алекс пахне любов'ю та свободою. А ще теплом та надією. — Я думала, що ти пішов…

— Ні. Я б так не вчинив, — серйозно каже він. Залишає на моїх губах палкий поцілунок і рухається у бік кухні.

Чоловік зголоднів. Що ж, пробачимо йому це. Та й я не проти чогось смачного з'їсти.

Алекс дістає з пакета ще гарячі стейки, салат із морепродуктами, рамени з креветками та кілька ролів «Філадельфія».

— Не знав, що ти любиш, — пояснює він.

Тебе.

Це слово крутиться на язиці, але я ковтаю його, пригнічую з небувалою рішучістю. Ні, зараз не можна таке казати. Для Алекса це все незвично, я можу злякати його. Взагалі, дивно, що він досі тут.

— Та я всеядна, — знизую плечима і накидаюся на їжу.

— Я теж.

Нашу трапезу перериває новий дзвінок від Оленки. Тяжко зітхаю і ставлю беззвучний режим. Не можу з нею розмовляти. Не сьогодні. Я взагалі про її зраду думати не хочу, одразу боляче стає.

— Не відповиш? — питає Алекс.

— Ні. Але це не Макар, якщо ти про нього подумав, — раптом виправдовуюсь я. — А Олена. Ну моя подруга. Колишня вже.

— Я ні про що таке не думав, — похмурніє Алекс. І бамбукові палички відкладає убік.

Мені більше шматок в горло не лізе. Ну навіщо я згадала Макара? Хто мене взагалі за язик тягнув?

— Незручно вийшло, — розводжу руками.

— Ти сьогодні інша. Трохи збуджена.

— Та тому що я вперше з чоловіком снідаю після того, як вночі займалася з ним сексом! — спалахую. Чому він простих речей не розуміє? Для мене цей ранок — легендарна подія, небувала та чарівна. Звичайно, я нервую трохи.

— Ясно, — Алекс задумливо тре підборіддя. — Наїлася? — киває він на суші.