Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Тепер настала моя черга злитися, хоча я б обрала варіант пропустити її. Повертатися в квартиру зовсім не хотілося, але там був Мальок і його потрібно нагодувати. Я намагалася заспокоїтися, щоб почати розсудливо розмірковувати, але нічого не вдавалося. У Габі як у будь-якої іншої людини є минуле, я розумію й намагаюся прийняти це. Але… В нього стільки квартир і будинків, чому… Чому потрібно було привести саме сюди? Щоб завдяки мені вилікуватися від болю колишніх стосунків? І скільки б він мені про це ще не казав? Начебто дрібниця, але… Так, я ревнувала його до цієї Софії, навіть на Ольгу реагувала менш болісно. Я знала й відчувала, що ця Софія зайняла в серці Габі те місце, від якого після її зникнення залишилася тільки спалена порожнеча, а мені цю порожнечу ніяк не заповнити. Мені був огидним той факт, що Габріель кохав саме цю жінку. Хто завгодно, тільки не вона, хоча я її ніколи не бачила. Це якесь безумство!

Я поводила себе нерозумно, по-дитячому й занадто категорично, але насправді за цим спалахом гніву мені старанно хотілося приховати страх. Я боялась, дуже боялась, що Габі повернеться до Софії. Вона в місті… Лише одна ця думка викликала в мені нервове тремтіння й паніку. Розум стверджував, що Габріель ніколи так жорстоко зі мною не вчинить, але в житті може будь-що статися. Це було просто нестерпно!

Повернувшись додому, я нагодувала Малька й стомлено сіла на диван у вітальній. В душі зародилося гірке відчуття тривоги. Напевно, всі ці погані думки настільки поглинули мене, що вже в’їлися кудись глибоко під шкіру. Оглядаю похмурим поглядом кімнату. Скільки вони тут мешкали? Що саме бачили ці стіни? Де вони займалися сексом? Де мирилися? Де сварилися? Всі ці нав’язливі питання тільки погіршували ситуацію. Я накручувала себе, до того ж, дуже серйозно. Єдине місце в цій квартирі, де мені було спокійно – спальня. Там була я, вся моя енергія. Напевно, справа в тому, що я старанно займалась розмалюванням стіни, немов зафарбовуючи минуле фарбами майбутнього.

Я хотіла піти в спальню й оцінити свій ще незакінчений труд. Можливо, робота мені зараз допоможе відволіктися, а ввечері я вже зможу спокійно побалакати з Габріелем. Я навіть не встигла покинути межі вітальні, коли почула дзвінок у двері. Перша думка, яка майнула в мене в голові – Габі приїхав, але я швидко позбулася її. Ні, навряд чи він зірветься з роботи заради наших стосунків. Тоді хто? Інколи до нас заходив консьєрж, щоб віддати квитанції.

Підійшовши до дверей, я невпевнено відчинила її та побачила на порозі молоду високу жінку. Її красиві темні кучері прикрашали смагляве обличчя, спадаючи на тендітні плечі. Погляд темно-карих очей сковзнув по мені, немов оцінуючи. А що тут оцінувати? Ця жінка перевершувала мене з усіх параметрів: тендітна фігура, довгі рівні ноги, красиві груди, навіть пальці рук витонченні. Вона знала, що я їй не конкурентка. Ця впевненість відчувалася у повітрі. Сукня лимонного кольору відмінно підкреслювала смагляву шкіру. Я одразу зрозуміла, хто саме переді мною стоїть. Марно було шукати хоча б одну ваду в цій жінці, зовні вона бездоганна, саме така повинна бути поруч із Габріелем. Хоча його завжди оточують гарні жінки, це зі мною трапився якийсь-то збій.

- Добридень, - незвана гостя посміхнулася, демонструючи рівні білі зуби. – Я Софія, - вона простягнула мені руку.

Я оторопіла, але, незважаючи на це, відповіла на рукостискання. Врешті-решт, ця жінка мені не подруга, більш того небажана гостя, щоб обмінюватися із нею люб’язностями. Мій страх з приводу того, що Софія може з легкістю відняти в мене Габріеля швидко трансформувався у злість.

- Добридень, - я схрестила руки на грудях, демонструючи всією своєю позою, що не збираюся її впускати в квартиру.

- Що ж, - вона зрозуміла мій настрій. Миттєва посмішка більш була схожою на глузування, але я проігнорувала це. – Напевно, Габі вам вже розповів, хто я така.

Те, що Софія дозволила собі пестливо назвати Габріеля, розлютувало мене ще більше. Не знаю, що зі мною коїлося, напевне, це все через ревнощі. В будь-якому випадку, Габі лише мій, але гостя вважала інакше.

- Припустимо, - сухо відповіла я. – Що потрібно? Габріель на роботі, тому вам тут нічого роботи.

- А я не до нього, а до тебе.

- Не бачу сенсу в нашій розмові, - Софія майже нависла наді мною і вперше в житті я посоромилася свого низького зросту.

- Чому ж? Я ось, наприклад, бачу.

- І що саме ви бачите? – я гордо підняла підборіддя.

- Маленьку дівчинку з неймовірною наївністю в очках. Раніше Габі надавав перевагу впевненим у собі жінкам, - Софія трохи схилила голову набік.

- Напевно, ви себе вважаєте впевненою в собі жінкою? – її слова болісно подряпали мене, але я не бажала цій сучці демонструвати свої почуття.

- Розумненька. Але справа не в цьому. Просто хочу дещо пояснити. В мене з Габі свого часу були тривалі стосунки, але через одну прикрість ми розійшлися. Зараз все поступово налагоджується, тому ми незабаром знову будемо разом. Нам краще оминути усі істерики та сварки, добре? Збирай свої речі й повертайся туди, звідки прийшла.

Її нахабність неприємно вразила мене. Софія дійсно вважає, що я почну як дресирований пес, виконувати її забаганки? Вона занадто впевнена в собі.

- А капці тобі не принести? – насупившись, запитала я.

- А ні, - жінка знов посміхнулась. – Впізнаю вибір Габі – маленька, миленька, але із зубками. Дівчинко, - Софія схилилася до мне, обдаючи солодким ароматом парфумів. – Нас із Габріелем багато чого пов’язує, тому його почуття до мене неможливо знищити. Ти тільки чергова іграшка, а я – його жінка. Ніхто, окрім мене не бачив його справжнім. Ти ще занадто мала, щоб зрозуміти дорослі проблеми.

- Мені стільки ж років, скільки тобі було під час вашого знайомства, - крізь зуби процідила я. – Так що це повчальне лайно залиш при собі. А тепер повернись на сто вісімдесят градусів і йди геть, - я зробила крок назад і гучно гримнула дверима.