Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хіть, Ельфріда Елінек 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

630
0
07.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіть" автора Ельфріда Елінек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 60
Перейти на сторінку:
фабричного хору! Навчитись їхніх звичаїв, але при цьому не стирчати в полях і не стригти собі волосся під час збору врожаю! Обидва автомобілі, немов величезні буйволи, пасуться пліч-о-пліч перед будинком, і одну з тварин зараз трохи попатрають. Відчиняються двері, вмикається лампочка. У рідні краї Ґерті летять пестливі слова. Батько сімейства прийшов сюди не карати, а втішати й знову опановувати, і за його воротами вже розливається сяйво, немов над великим містом уночі. У нього немає інших бажань, крім як роздобути свою дружину, якої йому цілком достатньо, на противагу іншим, які невтомно розважаються, співають і розводяться про те, яка зі світлин у спеціальних журналах їм сподобалася більше. Як вони обливаються потом на своїх статевих підприємствах після закінчення робочого дня! І гляньте, що вони виловили для себе, ці щуки в ставку, де водяться коропи: мені здається, іноді природа не робить жодної ласки. Директор тягнеться до своєї дружини, йому знайомі її широкі провулки. І поки тихий домонтар за своїм вікном і далі витає у хмарах, гортаючи улюблений каталог мотоциклів, директор перекидає Ґерті на передні сидіння (він натиснув на спеціальну кнопку, я вам не скажу, на яку), задирає їй сукню й бере в стоси сідниці, щоб через дамбу проникнути всередину, куди доступ стороннім заборонено. Руки ніжно мнуть її вим’я, язик дружелюбно звивається у вусі. Цим він займався вже не раз, адже один будинок так любить примощуватися біля іншого не для того, щоб підставити плече сусідові, а щоб гарненько його помордувати. Щоправда, тут трохи незручно, літо давно минуло, дорога розташована осторонь, тварини приємні на смак, і все потрапляє в призначені для цього приміщення або, щонайменше, недалеко від входу в її печерку. Прибій накочує на неї, немов уві сні, і посідає місце на мисливській вежі, що височіє посередині ландшафту. Унизу, у розпливчастій зоні бачення польового бінокля, сплітаються між собою руки й ноги, що кидаються туди й сюди поміж роботою, грішми й сильними світу сього, що не люблять самоти. Їм потрібно постійно лягати одне на одного й безперестану вкладати одне в одного. Праця людська поривається до нової мети, погода холодна, і щораз, коли директор витягує назовні свого здорованя, він кидає тріумфальний погляд на мовчазного шанувальника, що стирчить у вікні. Для цього йому доводиться легко повернути шию. Може, парубок теж цієї миті полірує себе на повну котушку! Мені здається, так воно і є. Ми, чоловіки, утворюємо товариство нижче пояса. Тобто ми належимо нашим жінкам і, не пручаючись, просто на вулиці беремо лотерейні квитки, що їх нам, безталанним, тицяють. Закладайте місце одне в одному! Мені здається, Міхаель запустив руку в спортивні штани й набиває собою свій одяг. Сукня Ґерті геть розстебнута, і звідти назовні вивалюються цебра, перепрошую! Не страшно, якщо директор при цьому підпускає, в глибині він поважає ошатність і якість, ми йому подаруємо. Жінку втискають обличчям у сидіння, немовби у цих шкіряних тінях схована бажана дрімота. Її ноги стирчать із розкритих дверцят праворуч і ліворуч. Чоловік, цей тубілець-ревун, якому ми передали нашу батьківщину, щоб він зробив з неї папір (дерева все одно були засуджені до гоління наголо), почувається тут як удома значно більше, ніж будь-коли ми! Я чую, як ця птаха репетує під час співу. Він заходить до Ґерті з боку й просуває в неї свої закохані пальці. Він говорить із нею ласкаво, описуючи точні влучання в мішень, які принесуть їй приз. Потім він знову з тріском провалюється в її діру. Ненадовго виходить назовні й обмацує свій скіпетр: ми бачимо, які нерозмірні й непомірні кроки його. Жінку досліджує знавець свого діла, що збирає сили під капотом і знову посилає вперед свого маленького комівояжера, так, ба більше — він особисто супроводжує свого повноважного представника, цю справу ми оборудуємо як слід, а потім засунемо за нею всі міцні засуви.

Усі таємниці Ґерті давно розкрито, її замкнені ворота розчинені, директор відважує їй удари по сідницях і спині, так вітають близьких друзів, тут ми точно не розминемось одне з одним. Директор в’їжджає в неї на колесах свого язика, хто нам про це розповість? Молоді чоловіки в селі зайняли свій пост перед постерами з голими жінками й сподіваються, що на них звернуть увагу, коли прийде час розподіляти пости. Вони хочуть діставати, але не люблять платити. Їхні жінки допомагають їм своїм безсмертям і високим рівнем смертності на робочих місцях. Директор своїм палким шляхом іде самотою. Кожному відомий його по-молодечому могутній струмінь. Дружині, безладно перемішаній з ним, доводиться терпіти його присутність у своїй гепі, там є ще багато стежинок, і то протоптаних ґрунтовно. У той час як інші люди віддані на волю хвороб, цей пан незворушно пригощається за звичною стійкою, звідки родом, тут, по сусідству, і його дитина. Немає причин для страху, у цих краях його член знаходить надійний спокій. Розпалений звір втирюється в жінку, в якій він розрісся. Бичок легко ловить себе ланцюгом, який сам і порвав, і, нарешті, завмирає, давши випал. Жінка має на собі важкий відбиток перебування в ній знайомих кроків. Дарма, проте вона дістане в нагороду гарний крем і гарний грошовий подарунок. Без мастила нема діла. І незабаром свіжа зелень знову розчепіриться врізнобіч, щоб чоловік міг поскубати.

Що за божественна скульптурна група, якій незабаром таки доведеться відпочити?! Притулившись тілом до тіла, вони погрожують одне одному. Верещачи через кілька подальших промахів, директор знехотя падає на дружину, так вдало оснащену. Він зібрав ґрунтовний урожай на її найдорожчому, вартому уваги полі, нова їжа тут уже не швидко зійде. Його потік бурхливо виривається назовні, і боги разом із заступниками директора з персоналу із силою відбирають те, що належить тільки їм, у слуг, піднесених на золотій тарілочці. Виберіть і ви найкраще із цієї купи й подивіться: у вас це вже є вдома, назвіть її своєю кращою половиною, і нехай вона стоїть перед зливальницею з брудним посудом, нехай чистить, драїть і пріє!

Цього разу директор виявився на висоті й ощасливив дружину. Однак завтра він знову може переборщити, вистрілити від стегна й купити квиток хтозна-куди. У кожному разі, жінку, як і раніше, охороняють і ревне кохають, доріжки навколо можуть розбігатися в різні боки, адже є стільки шляхів, аби ними крокувати, до театру, на концерт, в оперу за абонементом, і можна облизати й знову запакувати річ, яку директор з вереском простягає дружині. Він перевернув її на спину й трусить себе

1 ... 56 57 58 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіть, Ельфріда Елінек"