Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

2-й бас. Пропала вже випивка!

1-й бас. Ходім мерщій, щоб ще до мирового не попасти!

Проня (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не вскочите, а за очі банітувати… Ох! Ох!

Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!

Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на коліна?

Голохвостий. Та стійте ж…

Проня. Не за ваші магазини йшла… я… вас любила… а ви назнущались… осоромили на весь Подол… На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє.)

Прокіп Свиридович. Вон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!

Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!

Голохвостий. Ну, до свіданья!

Секлита (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!

Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!

Секлита. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!

Степан. Та який він багатий? Він банкрот!

Секлита й Сірки. Банкрот… банкрот!

Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где? Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!

Проня. Ай! (Зомліла.)

Секлита розвела руками.

Вихід XV

Ті ж, єврей і квартальний.

Єврей. Ай, гвулт! Ферфал! Беріть його — он тамечки шарлатан, мошенник!

Квартальний. Пожалуйте в часть!

Всі остовпіли, Голохвостий опустив циліндра.

Картина.

Завіса.

1883

Iван Карпенко-Карий

Сто тисяч

Комедiя в 4-х дiях

Дiєвi люде:

Герасим Никодимович Калитка — багатий крестьянин.

Параска — жiнка його.

Роман — син їх.

Савка — кум Герасима, крестьянин.

Банавентура Копач.

Невiдомий — єврей.

Гершко — фактор.

Мотря — наймичка.

Клим — робiтник.

Дiя перша

Ява I

В хатi яку хвилину нема нiкого; входе Невiдомий.

Невiдомий. Нiкого нема… Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на свiтi. А через чево i трудно? Через того, що багато розумних понаставало… Усi торгують, а покупателi только глазами купують, i торговлi нема — один убиток. Так я сiбє видумал новую комерцiю: хорошiй будет гендель, єжелi удастся… Попробуєм!..

Ява II

Роман i Невiдомий.

Невiдомий. Здрастуйте вам!

Роман. Здоров!

Невiдомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невiдомий. А де ж сам хазяїн?

Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повиннi буть назад.

Невiдомий. Я з ним вiдался, i он сказал, щоб я приїхав.

Роман. Може, й вони через годину будуть.

Ява III

Тi ж i Копач.

Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває євреїв часний! Хе-хе-хе!

Невiдомий. А ви разлi часний? Не похоже.

Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!

Невiдомий. Прощайте! Я навiдаюся опiсля, бо у мене є дiло до Смоквинова. (Пiшов.)

Ява IV

Копач i Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Замєть — це пройдисвiт! Я їх багато бачив, у мене опит i практiка. Я на них насмотрєлся… Командовал зводом, так пров’янт i фураж часто получав, знаю їх, да i они меня знають! Тепер лiт тридцать в одставкє, по свiту вольно я хожу i в очi смiливо усiм гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досi ще не совершив?

Роман. Ще в городi.

Копач. Хотiв поздравити його з прiобрєтєнiєм зємєлькi… А Прасковєя Iвановна?..

Роман. У попа.

Копач. Так! Торiчелiєва пустота… Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фiзiкi. В такiм разi — адiо! К обiду я прийду. (Пiшов.)

Ява V

Роман, потiм Мотря.

Роман. Наче i розумний, а дурний. Тридцять лiт шукає кладiв i голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… I все вiн зна — тiлько нiчого не робе. (Iде до дверей i гука.)Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря (за дверима). Чого там? Нема менi часу.

Роман. Та нам, мабуть, не буде часу i вмерти. Iди-бо! Зашиєш менi сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пiшли. Хочеться менi з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розiрвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показує.)

Мотря. Де це ти так розпанахав?

Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман її цiлує.

Мотря (б’є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Роман. Хiба не можна? Ми ж восени поженимось. Чула, що батько казав?

Мотря. То тодi i цiлуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.

Роман. Нi, це не шутки. I мати казала, i батько казав, що кращої невiстки не треба.

Мотря. Уже зашила. Iди собi, я не маю часу теревенi править, та он вже батько приїхали.

Роман. Батько? Справдi.

Мотря вибiга.

Ява VI

Герасим i Роман.

Герасим. А ви чого тут збiглись, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розiрвав рукав… Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пiшли до попа…

Герасим. Знайшла празник. Iди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої ремiняки не порiзали на батоги.

Роман. Добре. Тут єврей якийсь питав вас i Копач. (Вийшов.)

Герасим (один). Єврей-то дiло, а Копач — морока. Ху! Слава Богу, справився з дiлами: совершив купчу, i земельки прибавилось. I бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосується жито; i все то грошi, грошi, грошi… Кусочками, шматочками купував, а вже i у мене набралося: тепер маю двiстi десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так, — однiєї шпанки ходить дванадцять тисяч, чотири чи п’ять гуртiв випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тiлько бiля свиней шiсть чоловiка день при днi працює!.. I яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумiю…