Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Полліанна дорослішає 📚 - Українською

Читати книгу - "Полліанна дорослішає"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полліанна дорослішає" автора Елінор Портер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:
тепер не бажаю! Бо тепер не йдеться про те, щоб давати комусь фори. Він же не каліка, як Джемі. Має ноги, руки і голову, не гірші від моїх. Отож, якщо йому судилося перемогти, нехай перемагає у чесній боротьбі. У мене з ним рівні права!

Полліанна дивилась на нього спантеличено.

— Джиммі Біне… Пендлтоне, про що взагалі мова? — запитала вона.

Молодий чоловік знічено засміявся.

— Воно й не дивно, що ти не розумієш. Бо я туманно висловлююсь. Але у мене в самого був туман у голові. Аж до вчора, коли я про все дізнався від Джемі.

— Дізнався від Джемі?

— Так. Почалося все з нагороди. Він, бач, виграв приз і…

— Ой, так, я знаю! — жваво підхопила Полліанна. — Хіба ж не пречудово? Уяви собі: перша премія, три тисячі доларів! Я йому написала листа ще вчора ввечері. Я, коли прочитала його ім’я, і до мене дійшло, що це не просто Джемі, а наш Джемі… я була така схвильована, що забула про своє власне ім’я! І навіть коли я побачила, що мого імені там немає взагалі, а отже, я взагалі нічого не виграла… Тобто, я так раділа за Джемі, що забула про все інше, — виправилась Полліанна, перелякано зиркаючи на Джиммі, в надії, що він не звернув уваги на її мимовільне зізнання.

Джиммі, як на те, був надто зосереджений на своїй проблемі, щоб помітити проблему Полліанни.

— Так, так, це дуже добре. Я радий за нього, звісна річ. Але ж, Полліанно, я маю на увазі те, що він сказав потім. Розумієш, досі я вважав, буцімто він закоханий у тебе… тобто, що ви кохаєте одне одного… тобто…

— Ти думав, що ми з Джемі кохаємо одне одного?! — скрикнула Полліанна, злегка зашарівшись. — Але він закоханий у Седі Дін! Він ладен був говорити про неї годинами. Здається, вона його теж любить.

— Чудово! Сподіваюсь, таки любить. Але, розумієш, я цього не знав. Я думав, це у тебе щось із Джемі. І я вирішив: оскільки він каліка, нечесно з мого боку, якби я став у нього на заваді, щоб боротися за тебе…

Полліанна раптом зупинилась, щоб нахилитись по листочок. А коли вона розігнулась, лице її було обернене кудись.

— Справжній чоловік не може нормально почуватися, змагаючись із калікою! Така боротьба нечесна. Тому я стояв осторонь, щоб дати йому шанс. Хоча серце моє спливало кров’ю! Дівчинко моя, повір мені! Аж учора я про все дізнався. Але я дізнався іще дещо. Джемі сказав: хтось інший до тебе небайдужий. Але заради нього, Полліанно, я вже не відступлюсь! Навіть з огляду на все, що він для мене зробив! Джон Пендлтон — чоловік, і має ноги й руки для боротьби. Нехай вступає у боротьбу за всіма правилами. Якщо ж ти… якщо ти справді кохаєш його…

Полліанна обернулась до нього.

— Джон Пендлтон?! Джиммі, про що ти? Що ти маєш на увазі? Що ти таке кажеш про Джона Пендлтона?

Обличчя Джиммі осяяла невимовна радість. Він простягнув до дівчини обидві руки.

— Отже, ти не кохаєш його? Я бачу з твоїх очей, що ти не кохаєш його!

Полліанна відсахнулась. Вона зблідла і вся тремтіла.

— Джиммі, до чого ти це? Що в тебе на думці? — благально запитала вона.

— Я до того, що ти не закохана в дядька Джона! Як ти не розумієш? Джемі гадає, ти закохана, а той, у будь-якому разі, закоханий у тебе. А тоді я почав думати, що, може, так воно й є… Він безнастанно торочить про тебе. І, безперечно, твоя мати, вона…

Полліанна стиха застогнала і опустила обличчя в долоні. Джиммі підійшов до неї впритул і ніжно обійняв за плечі. Але Полліанна знову сахнулась від нього.

— Полліанно, дівчинко моя! Ти мені серце краєш! — благав він. — Чи любиш ти мене хоч трохи? Чи ти просто не хочеш мені сказати?

Вона опустила руки і подивилась йому в обличчя. В її очах він побачив вираз, який буває у загнаної тварини.

— Джиммі, ти гадаєш, він мене любить аж до так? — не запитала, а благально прошепотіла вона.

Джиммі нетерпляче хитнув головою.

— Полліанно, ти про це не думай. Звідки мені знати, зрештою? Але, серденько, не про це зараз мова! Йдеться про тебе. Якщо ти не закохана в нього, і якщо даси мені шанс… хоча б маленький шанс здобути твоє кохання…

Він простягнув до неї руки, щоб притиснути кохану до серця.

— Ні, Джиммі, я не можу! Я не повинна!

Обома своїми долоньками вона відштовхнула молодого чоловіка.

— Полліанно, ти ж не хочеш сказати, що любиш його?

Обличчя Джиммі пополотніло.

— Ні, я не… Не настільки принаймні, — промимрила дівчина. — Та хіба ти не розумієш сам: якщо він закоханий у мене, я маю навчитись любити його навзаєм!

— Полліанно!

— Ні, Джиммі. Не треба на мене так дивитись.

— Полліанно, то ти що… вийшла б за нього?!

— Та ні… тобто… чому ж? Гадаю, так, — стиха розважила вона.

— Полліанно, навіщо? Ти не повинна! Ти не можеш так!… Полліанно, ти ж мені серце розбиваєш!

Полліанна тихо схлипнула. Вона знов опустила обличчя в долоні. Кілька секунд вона намагалася стримати ридання. Тоді з трагічним жестом підвела голову і глянула Джиммі просто в його змучені, сповнені докору очі.

— Я знаю, знаю, — мов у пропасниці, простогнала во-на. — Я своє серце теж розбиваю. Але я мушу. Я радше розіб’ю серце тобі, розіб’ю серце собі, але я не можу розбити серце йому!

Джиммі підвів голову. Очі його спалахнули вогнем. Ураз весь його вигляд дивовижно змінився. З тріумфальним виразом він ніжно пригорнув до себе Полліанну.

— Тепер я знаю, що ти кохаєш мене! — прошепотів він їй на вухо. — Ти сказала, що твоє серце теж було б розбите. Гадаєш, я після цього поступився б тобою комусь іншому? Хоч би хто це був! Кохана, ти не усвідомлюєш усієї сили мого кохання, якщо думаєш, буцімто я дозволю долі вирвати тебе з моїх обіймів! Полліанно, скажи, що кохаєш мене! Нехай це вимовлять твої власні, оці кохані вуста!

На одну блаженну мить Полліанна завмерла у його ніжних обіймах. Тоді, зітхнувши напівщасливо, напівзаперечно, почала обережно вивільнятися з юначих обіймів.

— Так, Джиммі, я кохаю тебе…

Руки Джиммі стиснули її міцніше. Він знов притиснув би дівчину до себе, не даючи вивільнитись; але щось у виразі її обличчя змусило його стриматись.

— Так, Джиммі, я справді кохаю тебе. Але я б не могла бути з тобою щасливою, знаючи, що… Джиммі, любий, невже ти не розумієш? Спершу я маю переконатися… Переконатися, що я вільна.

— Казна-що! Зрозуміло, що ти вільна! — в голосі

1 ... 56 57 58 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полліанна дорослішає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полліанна дорослішає"