Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Це скільки їй вже років? - Мої брови здивовано вгору злітають.
- Двадцять.
- Та не може бути, - хмурюся, розглядаючи Богданових. Ніяк у голові не вкладається, що у цих двох дочка двадцятирічна є. - Коли вирости встигла? Я пам'ятаю, як вона по дорозі на триколісному велосипеді ганяла. Потім ще ніс її на руках додому з тим велосипедом, бо вона коліна подряпала, падаючи.
- Свої діти швидко ростуть, Даміре, а чужі - ще швидше, - глибокодумно підсумовує Станіслав, ніби пізнав сенс цього життя.
Мені залишається лише здивуватися і похитати головою. У нас із ним сім років різниці, але у мене навіть немовляти немає, а тут доросла дочка…
- Дивись як би дідом молодим не став, - сміюся, але Богданову, здається, жарт не заходить.
- Ще чого. Нехай спочатку вивчиться, влаштується, а потім вже про дітей думає. Це ми з Мілою молоді гарячі були, а вона наша повна протилежність. Навіть не зустрічається ні з ким ще, вся на навчанні зациклена.
- Звичайно, ти останнього її залицяльника так залякав, що тепер до неї ніхто не наважується підійти, - сміється Міла і на моїх губах теж мимоволі посмішка розтягується.
Раптом розумію, що дочка Богданова ровесниця моєї Аврори. Якби в неї тато такий як Стас був, мене з одного удару по підлозі розмазали б.
- Гаразд, радий був побачитися, мені ще треба в кілька місць заїхати, - ми прощаємось і я залишаю гостинний готель Богданових, роблячи собі помітку, що треба було б не забути за їхньою донькою заїхати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.