Читати книгу - "Мазепа"

А загадковий відділ усе ближче підсувався.

Москалі, шведи і турецька ескорта.

Як минали козацький табір, москалям очі засвітилися.

«Жалує вовк, що барана не з'їв.»

«Гарні ягоди, так кислі. Що?»

Москалі вдавали , що не чують .

«Позадирали голови, як попова кобила.»

«Почерез гріб плюють.»

«Цареві люди, так і горді, як воша на оксамиті.» «Підняли морди, й кочергою носа не дістанеш.» «Приходіть лиш до нас, побачите, пригнем.»

Старшини насилу вдержали козаків, щоб не робили бешкету, бо москалів турки супроводжали.

Відділ попри козацький табор до шведського пройшов.

Там його з усіх сторін шведські батальйони обступили, не вважаючи на турецьку ескорту. Тут шведська королівська бандера, тут і влада його, на цім позиченім шматку землі.

45.

Москалі і турки осталися під королівською вартою, Маєрфельда і Цедергельма до королівського намету попрохали.

Короля ще не було. Він, почувши, що наближається якийсь відділ, поскакав з кількома трабантами назустріч. Розминувся й або загнався далеко в степ, або по своїй звичці шукає якоїсь пригоди. Важко йому спокійно висидіти на місці. Неможливо.

Маєрфельда й Цедергельма повітав старий Гультман.

«Ох-то ж втішиться їх милість король, як побачить ваших милостей панів моїх і добродіїв.»

«Гадаєте?»

«Не лиш гадаю, але й знаю. Його милість король не раз згадували пана генерала і вас, пана секретарю.»

«Згадували?»

«Згадували і грозили, що якби вам волос з голови злетів, то не дарують цареві. Сердився Carolus Rex, як то цар смів королівського посла задержати в неволі.»

«Цар гадає собі, що йому все вільно, бо він побідник.»

«Не побідник, але негідник», - доповів Гультман і побіг принести щось, щоб погостити таких несподіваних гостей.

Маєрфельд і Цедергельм розглядалися по пишному шатрі, дарунку сераскіра. Польове ліжко, синє покривало, срібна умивальня, високі чоботи біля ліжка, старий королівський плащ розкинений на лавці.

Все, як і перше, бувало. Нічого не змінилося в королівськім життю, хоч загалом змінилося багато. І Гультман той самий. Вірний і жвавий. Світу поза улюбленим королем не бачить .

Маєрфельд і Цедергельм почули себе, як блудні сини, що до батьківської хати після довгої мандрівки вернулись. Забували, що пережили в неволі і що перебули, проходячи степ. Перекуска, яку їм Гультман подав, смакувала їм куди краще від царських харчів.

Там або недоїдають, або переїдаються, аж - до пальця в горло. А подають так негарно, що коли б не голод, то нічого не їв би. Загалом, хоч як цар хоче в Росії насадити Європу, її ще Азією чути. І то тим, що найгіршого Азія має.

Гультман обслуговував їх, а вони розказували йому про ексцеленцію Піпера, про графа Реншільда і про інших визначних шведів у московськім полоні. Як то з ними цар поводився химерно і круто, як буцім гладить по голові, а на ділі щіткою по серці скребе. Дехто пристроївся якось. Дітей московських панів учать. Тим не найгірше. Але це люди, що скрізь уміють пристроїтися. Зате ексцеленції Піперові нелегко. Цар буцім дуже його шанує, а в душі ненавидить свого супротивника, який гарячого сала налив йому за шкуру.

Балакали, аж задудніла земля.

Маєрфельд і Цедергельм схопилися й відслонили занавіску, - глянули.

До намету мчав чорний кінь, як хмара. На нім сидів худорлявий їздець, з обсмаленим, аж чорним обличчям, у синім каптані, защіпнутім під саму бороду. З очей іскри летіли.

«Король! Його милість король!» - скрикнули обидва і скочили назустріч.

Припали до стремен.

Король відсунув їх легко, зіскочив з сідла, коня трабантові віддав, Маєрфельда взяв під одну руку, Цедергельма під другу і попровадив у намет.

Хвилину дивився на них.

«Нічого... Eine kleine Emotion25, правда?.. Сідайте... Ви вже їли? Так перекусіть ще зо мною... Прошу... Ми тут, як бачите, не голодуємо, і загалом тримаємося добре... Дуже помиляється цар, гадаючи, що він нас не лиш побив, але і прибив. Не дочекає він того. Ми йому ще заграємо. Гоп! Петре, гоп!»

Король був у знаменитім настрою. В кращім, як під Полтавою. Це був той Карло, що вірив у свою щасливу звізду і тою вірою запалював других, це був той молодий чоловік, що зачаровував усякого, з ким тільки зустрінувся. Це був - Carolus Rex, - якого ім'я вимовляли шведи, знімаючи шапки, якого дивне обличчя можна було бачити і на порцелянових файках моряків, і на хусточках дівочих, і тарілках поважних шведських газдинь. Це був король, якого ненавиділи вороги й боготворили його піддані.

«А як нога вашої королівської милости?» - спитав генерал Маєрфельд, завваживши, що король усе ще на ліву ногу шкутильгає.

«Яка нога?.. Ах тая, що мене в неї над Ворсклом ранили? Нічого. Я вже й забув. Lapallien, meine Herren, Lapallien.26

А що ж ви? Як це сталося, що цар пригадав собі про незаконний арешт мого посла й відсилає мені його назад? Як він смів брати в полон королівського парлямантаря? - спитав і блиснув грізно очима.

«Цар, - відповів Маєрфельд, - покликувався на те, що я тільки з усними придорученнями від вашої милости, мого пана до нього прибув, не маючи віродостойних листів. І нібито тому він мене, як непевну людину, притримав, поки не виясниться діло.»

«Так-ак?.. Затямимо це собі. Пригодиться. І завтра також день. А якому ж тоді щасливому припадкові маю завдячувати, що оце знову свого дорогого секретаря пана Цедергельма в себе бачу?»

Цедергельм подякував за ласкаві слова, король стиснув йому руку. Знати було, що він дійсно щиро радується своїм секретарем.

«Цар випустив мене з полону, щоб я їхав з генералом Маєрфельдом і предложив вашій милості, моєму наймилостивішому панові, мир.»

«Мир? - схопився король і почав бігати по наметі. - Цікаво. Цар побідитель, цар тріумфатор предкладає побідженому королеві Карлові мир. Це дійсно незвичайно цікаве... Правда, мої панове, що це цікаве і майже неправдоподібне?»

«Так, ваша милосте. Того ми ніяк не сподівалися і гадаємо собі, чи не переконав царя ексцеленція Піпер, що дальша війна непотрібна і що краще замиритися, ніж проливати кров і марнувати гроші, яких навіть цар забагато не має.»

«Має, що в Мазепи накрав і з України злупив. Гадає, що