Читати книгу - "Війна і мир"

І Кутузов усміхнувся з таким виразом, неначе він казав: "Ви маєте повне право не вірити мені, і навіть мені цілком однаково, вірите ви чи ні, але ви не маєте приводу сказати мені це. І в цьому ось уся справа".

Австрійський генерал мав незадоволений вигляд, але не міг не в тому ж тоні відповісти Кутузову.

— Навпаки,— сказав він буркотливим і сердитим тоном, що так суперечив приємному значенню вимовлюваних слів,— навпаки, його величність високо цінує участь вашого превосходительства в загальній справі; але ми гадаємо, що теперішня затримка позбавляє славні російські війська та їх головнокомандуючих тих лаврів, які вони звикли пожинати в битвах,— закінчив він явно приготовану фразу.

Кутузов уклонився, не змінюючи усмішки.

— А я ось переконаний і, маючи підставу в останньому листі, яким мене вшанував його високість ерцгерцог Фердінанд, гадаю, що австрійські війська під начальством такого вправного помічника, яким є генерал Мак, тепер уже здобули справжню перемогу і не потребують більш нашої допомоги,— сказав Кутузов.

Генерал насупився. Хоч і не було певних вістей про поразку австрійців, але було надто багато обставин, що потверджували загальні невигідні чутки; і тому припущення Кутузова про перемогу австрійців було вельми схоже на глузування. Але Кутузов лагідно усміхався все з тим же виразом, який говорив, що він має право думати так. Справді, останній лист, якого він одержав з армії Мака, сповіщав його про перемогу і про найвигід-ніше стратегічне положення армії.

— Дай-но сюди цього листа,— сказав Куту зов, звертаючись до князя Андрія.— Ось, будь ласка, подивіться,— і Кутузов з глузливою усмішкою на кінцях губ прочитав по-німецьки австрійському генералові ось таке місце з листа ерцгерцога Фердінанда: "Wir haben vollkommen zusammengehaltene Kräfte, nahe an 70000 Mann, um den Feind, wenn er den Lech passierte, angreifen und schlagen zu können. Wir können, da wir Meister von Ulm sind, den Vortheil, auch von beiden Ufern der Donau Meister zu bleiben, nicht verlieren; mithin auch jeden Augenblick, wenn der Feind den Lech nicht passierte, die Donau tibersetzen, uns auf seine Communikations-Linie werfen, die Donau unterhalb repassieren und dem Feinde, wenn er sich gegen unsere treue Alliirte mit ganzer Macht wenden wollte, seine Absicht alsbald vereiteln. Wir werden auf solche Weise den Zeitpunkt, wo die Kaiserlich-Russische Armee ausgerüstet sein wird, muthig entgegenharren, und sodann leicht gemeinschaftlich die Möglichkeit finden, dem Feinde das Schicksal zuzubereiten, so er verdient"1.

Кутузов тяжко зітхнув, закінчивши цей період> і уважно й привітно подивився на члена гофкрігсрату.

— Але ви знаєте, ваше превосходительство, мудре правило, яке наказує припускати гірше,— сказав австрійський генерал, видно, бажаючи закінчити з жартами і приступити до справи.

Він незадоволено оглянувся на ад'ютанта.

— Пробачте, генерале,— перебив його Кутузов і теж повернувся до князя Андрія.— Ось що, голубе мій, візьми ти всі донесення від наших лазутчиків у Козловського. Ось два листи від графа Ностіца, ось лист від його високості ерцгерцога Фердінанда, ось іше,— сказав він, подаючи йому кілька паперів.— І з усього цього чистенько, французьке^ мовою, склади memo-randum 2, записочку для видимості всіх тих вістей, які ми про дії австрійської армії мали. Ну, так ось, і подай його превосхо-дительству.

Князь Андрій нахилив голову на знак того, що зрозумів з

1 "Ми маємо цілком зосереджені сили, близько 70 000 чоловік, так що ми можемо атакувати й розбити ворога в разі переправи його.через Лех. Тому що ми вже володіємо Ульмом, ми можемо вдержувати за собою вигоду командування обома берегами Дунаю, отже, першої-ліпшої хвилини, в разі якщо ворог не перейде через Лех, переправитися черьз Дунай, кинутись на його комунікаційну лінію, нижче перейти назад через Дунай і ворогові, якщо він надумає повернути всю свою силу на наших вірних союзників, не дати здійснити його наміру. Таким чином ми бадьоро чекатимемо на час, коли імператорська російська армія цілком приготується, і потім разом легко внайдемо можливість уготувати ворогові долю, на яку він заслуговує".

2 промеморійку,

перших слів не тільки те, що було сказано, а й те, шо бажав би сказати йому Кутузов. Він зібрав папери і, вклонившись загальним поклоном, тихо ступаючи по килиму, вийшов у приймальну.

Незважаючи на те, що ще не багато часу минуло відтоді, як князь Андрій залишив Росію, він дуже змінився за цей час. У виразі його обличчя, в рухах, у ході майже не було помітно колишньої вдаваності, втоми та лінощів; він мав вигляд людини, що не має часу думати про враження, яке вона справляє на інших, і заклопотаної справою приємною і цікавою. Обличчя його виявляло більше задоволення з себе і з навколишніх; усмішка і погляд його були веселіші і привабливіші.

Кутузов, якого він наздогнав ще в Польщі, зустрів його дуже привітно, обіцяв йому не забувати його, вирізняв з-між інших ад'ютантів, брав з собою до Відня й давав серйозніші доручення. З Відня Кутузов писав своєму старому товаришеві, батькові князя Андрія:

"Ваш син,— писав він,— надію подає бути офіцером визначним своєю роботою, твердістю і старанністю. Я вважаю себе щасливим, маючи під рукою такого підлеглого".

У штабі Кутузова, між товаришами по службі і взагалі в армії, князь Андрій, так само як і в петербурзькому вищому світі, мав дві цілком протилежні репутації. Одні, менша частина, визнавали князя Андрія чимсь відмінним від себе і від усіх інших людей, чекали від нього великих успіхів, слухали його, захоплювались ним і наслідували його; і з цими, людьми князь Андрій був простим і приємним. Другі, більшість, не любили князя Андрія, вважали його за бундючну,