Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

60
0
07.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З часів неволі. Сосновка-7" автора Левко Григорович Лук'яненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 165
Перейти на сторінку:
Одного разу, виходячи з камери, ніби між іншим кинула: “А в Біблії написано: клятва, що складена під примусом — не клятва”. Все тіло гуло. В голові жар мінявся туманом. “Та й що таке я сама, коли книга книг допускає клятву під примусом. Врешті-решт, вона не витримала, повторила все те, що вони їй розповідали. I сказала, що готова підписати будь-що, що б вони їй не продиктували. Вони продиктували їй заяву про співпрацю з КДБ. Вона написала. Сказали підписати. Підписала. “Та й що таке я сама, така маленька людина, — думала, — хіба я не можу бути інакшою?”

Наступні десять днів вона відпочивала. Її добре годували. Одного разу прийшла доброзичлива медична сестра і принесла їй передачу з пляшкою вина і доброю закускою. Ніби для підтримання її здоров’я. Поміряла тиск, послухала серце, легені і, привітно посміхаючись, запропонувала випити по келишку вина. Учителька погодилася. “А жити можна й інакше — так, як більшість. В житті ж можна грати різні ролі…” — думалося їй.

Наступні десять днів були фактично вишколом. У супроводі двох “приставлених подруг”, що нібито їхали разом з нею кудись у відрядження, учителька заїхала на день до своєї матері, пройшлася селом і зустріла декого зі своїх колишніх подруг. Усім казала: шкода, що відрядження не дозволяє затриматися в рідному селі на два-три дні.

Це був 1944 рік.

Поступово вона перетворилася на затятого ворога нашого національно-визвольного руху і до 1947 чи 1948 року накоїла багато лиха. Цей вишкіл убив у ній совість, і вона свою розвідувально-шпигунську ролю грала весело і хвацько. Її сполучили з учителькою з сусіднього села, що для боротьби з нашим рухом пройшла вишкіл у спеціяльній школі під Ленінградом. Удвох вони продали чекістам і спричинили смерть кільканадцяти повстанців. Легенда, яку вона розповіла слідчим повстанської служби безпеки про тортури і вимушеність служби на чекістів, може бути просто вигадкою. Хоч, ясна річ, може бути й правдою. А втім була одна цікава річ: казали, що вона зрідка напивалася в дим, замикалася в хаті і не виходила на люди по цілих два дні. Яка причина — ніхто не здогадувався. Тож коли зв’язки цих двох учительок з КДБ були встановлені достеменно, коли їхня вина в провалах кількох операцій і загибелі кільканадцяти повстанців була доведена, тоді за рішенням крайової СБ Микола Слюсарчук і знищив їх.

— А друга вчителька звідки була родом? — цікавлюся.

— Не знаю. Відомо, що вона прислана звідкись, а не місцева. — відповів Андрушко. Може, загалом московка. Чекісти, бувало, набирали москалів з Ростовської, Білгородської та інших прилеглих до України областей і з них готували фахівців для боротьби з нашим рухом. Справа в тому, що в цих областях люди вимовляють букву “г” по-українському, уміють вимовляти — паляниця, кукурудза. Оце “ця”, диграфи дз, дж для справжнього москаля становлять нездоланну трудність. У прилеглих областях москалі уміють вимовляти ці звуки, що значно полегшує вивчення української мови.

Як ви, Левку, думаєте, Слюсарчук правильно зробив, що вбив їх?

— Звичайно, правильно! Він же виконував присуд.

— Придивітеся до нього: може він і тепер непогана людина.

— Добре. Придивлюся. І згодом побачу. Тут ще багато людей, яких я не знаю. А ви вже всіх знаєте?

— Всіх не знаю. І не прагну знати всіх. Тут є чимало поліцаїв, власівців, карних злочинців. Навіщо вони мені здалися! Я з ними не мав, не маю і не хочу мати жодних стосунків у майбутньому. А ось про вас хотів би знати трохи більше із ваших уст, а не тільки з переказів інших людей. Розкажіть мені, будь ласка, як так трапилося, що ви є східняк і раптом стали на націоналістичні позиції?

— А хіба на східній Україні не українці живуть?

— Українці. Проте в час війни вони пішли в німецьку поліцію, а не в УПА.

— Давайте для початку розрізнимо дві речі. Перше — це антисовітська орієнтація, і друге — куди пішли, — почав я. Ці східняки були рішучо проти більшовицької влади, бо вона репресувала їх самих, їхніх родичів чи близьких. Вони прагнули до помсти і хотіли знищити терористичну владу. Війна дала їм нагоду помститися за всі страждання. До них прийшли німці, і вони пішли до німців. Якби прийшла УПА, вони пішли б в УПА. УПА не прийшла, і вони опинилися з німцями. Ви вже приглянулися до цих поліцаїв. Це люди невисокої освіти і не сильного інтелекту. Усі вони прості сільські дядьки. Це не ті люди, які самі виробляють ідеологію та політичні концепції. Вони українці етнічно, а не ідеологічно. І виробити програму боротьби за самостійність України вони не могли.

— Гаразд, вони пішли до німців, бо більше ні до кого було піти для помсти за кривду, але чого вони в концтаборі стали стукачами? Чого ми мусимо ховатися від них, цих українців, як від ворогів? — Не розумів Андрушко.

— Якби їх вела велика ідея, вони б не зламалися. Їх вело почуття помсти. Воно спрямоване в минуле, а не в майбутнє. Минуле закінчилося, разом пропала й надія на помсту. Суб’єктивно мусили або сказати собі, що вже достатньо поквиталися з більшовиками, або що подальша помста неможлива і тому довелося від думки про неї відмовитися.

— Пане Левку, вони ж не просто засудили свою службу в поліції. Вони погодилися працювати на ЧК. Саме підслухування і донесення владі суперечить народній моралі: порядна людина ніколи не підслухує і не доносить владі. Споконвіків українці вважали це за крайню підлість і людей таких мали за гидких слимаків, вартих того, щоб їх просто чавити на дорозі.

— Згідний. Так мало б бути. Це — вимога. Але позаяк вона не пояснює, то мусило знайти пояснення їхній поведінці. Воно просте: проти них слідство вели за статтею про зраду батьківщини. Стаття передбачає страту. Зі страху перед смертю вони й дали згоду на співпрацю з КДБ. Сподівалися таким чином пом’якшити собі кару. Проте ви ж бачите, що якась частина поліцаїв-українців веде себе досить порядно: вони намагаються нас не чути і не підходять близько, коли припускають, що між нами розмова, що є цікава для чекістів. Між іншим, ви вірите в Бога?

— Ні, я атеїст. Я це не рекламую і не стараюся когось відвертати від християнства, але коли мушу відповісти на пряме питання, то така моя чесна відповідь. А чого ви це питаєте?

— У зв’язку з поліцаями-сексотами. Якщо він

1 ... 57 58 59 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"