Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ловець повітряних зміїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець повітряних зміїв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець повітряних зміїв" автора Халед Хоссейні. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 98
Перейти на сторінку:
Аміре.

Я не міг дивитися на Рахіма-хана.

— А ви — ні?

— Якби я так думав, то не попросив би тебе сюди приїхати.

Я крутив обручку.

— Рахіме-хан, ви завжди мене переоцінювали.

— А ти завжди був надто суворий до себе, — він завагався. — Але є ще дещо. Те, чого ти не знаєш.

— Будь ласка, Рахіме-хан...

— Санаубар була не першою дружиною Алі.

Отепер я таки підвів погляд.

— До того він був одружений з якоюсь хазарейкою з краю Джагорі. То було задовго до твого народження. Їхній шлюб тривав три роки.

— А це тут узагалі до чого?

— У них не було дітей, тож через три роки та хазарейка покинула Алі й вийшла заміж за чоловіка з Хоста. Йому вона народила трьох доньок. Ось що я намагаюся тобі сказати.

Я почав розуміти, до чого він хилить. Але завершення історії чути не хотів. У мене в Каліфорнії спокійне життя, симпатичний вікторіанський будинок із гостроверхим дахом, порядний шлюб, перспективна письменницька кар’єра, родичі дружини, які мене люблять. Не потрібно мені всього цього гівна.

— Алі був безплідний, — промовив Рахім-хан.

— Ні, не був. У них із Санаубар народився Гассан, хіба ні? У них народився Гассан...

— Ні, — сказав Рахім-хан.

— Так!

— Ні, Аміре.

— Тоді хто...

— Гадаю, ти знаєш хто.

Я почувався так, наче зісковзую зі стрімкої кручі, намагаюсь ухопитися за кущі чи гілля чагарників, але хапаю лише повітря. Кімната попливла в мене перед очима, захиталася туди-сюди.

— Гассан знав? — сказали чиїсь чужі губи.

Рахім-хан заплющив очі. Похитав головою.

— Які ж ви негідники, — пробурмотів я. Підвівся. — Ох, кляті негідники! — заволав я. — Усі ви, ви — зграйка брехливих клятих негідників!

— Прошу тебе, сядь, — сказав Рахім-хан.

— Як ви могли приховувати це від мене? І від нього! — кричав я.

— Будь ласка, Аміре-джан, подумай сам. Ситуація була ганебна. Люди пліткували б. А в нього ж було минуле — здобутки, ім’я, честь. І якби почали ширитися плітки... Ні, ми не могли нікому розповісти, ти повинен зрозуміти.

Він потягнувся до мене, проте я відхилив його руку. Кинувся до дверей.

— Аміре-джан, прошу, не йди.

Я відчинив двері й обернувся до нього.

— Не йти? А що ви ще можете мені сказати? Мені тридцять вісім, і я щойно дізнався, що все моє життя було великою суцільною сраною брехнею! Що ви можете сказати такого, щоб мені тепер полегшало?! Нічого. Анічогісінько, чорт забирай!

По цих словах я вилетів із квартири.

Розділ вісімнадцятий

Сонце вже майже сіло, небо було посмуговане багряними та червоними пасмами. Я йшов від будинку Рахіма-хана метушливою вузькою вуличкою. То був шумний прохід у лабіринті завулків, вщерть забитих пішоходами, велосипедистами та рикшами. На кожному розі висіли біґ-борди з рекламою кока-коли ти сигарет; на кіноплакатах Лоллівуду[82] красувалися пристрасні актриси, які танцювали з привабливими засмаглими чоловіками десь у полях нагідок.

Я зазирнув у тісну задимлену чайну, замовив чашку чаю. Відкинувся на спинку складаного стільця і потер обличчя. Відчуття сповзання у прірву поволі минало. Натомість я почувався так, наче прокинувся у власному домі, де переставили всі меблі, і тепер кожен знайомий закуток і тріщина видавалися чужими. Втративши орієнтири, я мусив переоцінити оточення та зорієнтуватися заново.

Як я міг лишатися таким сліпим? Адже було стільки знаків, які все життя вказували на очевидне і тепер вихором налетіли з минулого. Баба найняв лікаря Кумара, щоб той прооперував заячу губу Гассана. Баба ніколи не пропускав Гассанових днів народження. Пригадую, якось ми саджали тюльпани і я запитав батька, чи не подумує він про нових слуг. «Гассан нікуди не подінеться, — гаркнув тоді він. — Він залишиться тут, з нами, де йому і належить бути. Це його дім, а ми — його родина». Баба плакав, плакав, коли Алі оголосив, що вони з Гассаном ідуть від нас.

Офіціант поставив переді мною на столик чай. Там, де ніжки стола сходилися літерою X, було кільце з мідних кульок, кожна з волоський горіх завбільшки. Одна з них відкрутилася. Я нахилився і прикрутив її. Якби ж і своє життя можна було так легко полагодити! Я зробив великий ковток найміцнішого за останні роки чаю та спробував перевести думки на Сораю, на генерала та халу Джамілю, на роман, який мені потрібно було завершити. Намагався стежити за напруженим рухом транспорту на вулиці, за людьми, що входили та виходили з невеличких крамничок солодощів. Намагався слухати музику кавалі[83], що лунала з транзистора коло сусіднього столика. Намагався хоч якось відволіктися. Але перед очима був баба в ніч мого випускного — ми тоді сиділи з ним у «форді», який він щойно мені подарував, батько пахнув пивом і раптом сказав: «Якби ж сьогодні з нами був Гассан».

Як він міг брехати мені всі ті роки? А Гассану? Якось у дитинстві батько посадовив мене собі на коліна, подивився просто в очі та промовив: «Є тільки один гріх. І це крадіжка... Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду». Хіба ж не він казав мені ці слова? І отепер, через п’ятнадцять років після його смерті, я дізнаюся, що баба й сам був злодієм. І то найгіршим з найгірших, тому що поцуплене ним належить до речей священних: він вкрав у мене право знати, що я маю брата, в Гассана — його самість, а в Алі — честь. Його нанґ. Його намус.

Запитань дедалі більшало. Як баба навчився дивитися Алі в очі? Як Алі жив з нами день у день, знаючи, що господар знеславив його в найгірший для афганця спосіб? І як мені узгодити цей новий образ баби з тим, який давно закарбувався в моїй пам’яті, — батько в старому коричневому костюмі чалапає доріжкою до будинку Тагері, щоби попросити для мене руку Сораї?

Ще одне кліше, висміюване моїм викладачем літературної творчості: який батько, такий син. Але ж це правда, хіба ні? Виявилося, що ми з бабою схожі значно більше, ніж я підозрював. Ми обидва зрадили людей, які довірили нам свої життя. І так до мене прийшло усвідомлення: Рахім-хан покликав мене сюди, щоб я спокутав не лише власні гріхи, а й батькові.

Рахім-хан сказав, що я завжди був до себе надто суворий. Та невже? Звісно, не

1 ... 57 58 59 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець повітряних зміїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (2) до книги "Ловець повітряних зміїв"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 27 липня 2023 22:17

Неймовірна книга, книга яка чіпляєте тебе за душу та не відпускає до кінця, книга яка описує та передає емоції які краще прочитати на сторінках книг ніч пережити у власному житті.. книга яка вчить тебе любити своїх рідних, тому що вони можуть дуле легко зникнути і ти більше їх ніколи не побачеш, але вічно будеш пам'ятати. Однозначно одна з найкращий прочитанеих книг за все моє життя, 10/10

Наталія Ашихміна
Наталія Ашихміна 20 березня 2024 19:11

Так це глибокий та захоплюючий твір. Погляд очевидця про життя серед війни , про людяність, жорстокість , неминучість, наслідки неправильних вчинків та спокуту і прощення.