Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Столовий посуд, що складався з невеликих банок, горщиків та мисок, а у населення мальованої кераміки також із стаканів та чашок, використовувався під час їжі. Більші банки та горщики слугували для зберігання борошна і зерна.

Розподіл посуду на кухонний та столовий існував і у буго-дністровського населення, чиє гончарство виникло під впливом культури криш. Однак, на відміну від розглянутих вище культур, у неолітичних мешканців Південного Бугу столовий посуд був нечисленним, та, мабуть, деяка його частина у першій половині V тис. до н. е. імпортувалася з кришсько-керешського ареалу. Він включав кубки, миски, келихи, фляги з ручками, котрі були виготовлені з добре відмуленої глини, підлощені, частіше всього неорнаментовані. Лише зрідка трапляється, розпис червоною фарбою що до того ж погано зберігся. Найбільш ранніми формами були гостродонні банки, миски та нечисленні плоскодонні горщики. Кераміку прикрашали складними композиціями з прокреслених ліній, овальних наколів, пальцевих защипів. У третій чверті V тис. до н. е. у буго-дністровському середовищі під впливом нижньодонського населення широко розповсюджується гребінцево-прокреслена орнаментація кераміки. Але вже в останній чверті V тис. відроджуються власні буго-дністровські орнаментальні традиції, хоча й у трохи модифікованому вигляді. Прокреслені лінії та овальні наколи, які знову широко розповсюдилися, створюють лінійно-кутові композиції, що відрізняються від більш ранніх округло-криволінійних візерунків. Одночасно починає виготовлятися біконічний плоскодонний посуд.

Носії сурської культури у VI тис. до н. е. широко використовували у побуті кам’яний посуд. Наприкінці VI тис. до н. е. під впливом буго-дністровського населення у них з’явилася перша кераміка, однак у степовому Подніпров’ї кам’яний посуд продовжували використовувати протягом усього існування цього населення. Він слугував здебільшого для приготування їжі на вогнищі. Кам’яний посуд виготовляли із стеатиту, талькового сланцю, пісковику та інших порід каменю. З них виточували гостро- та плоскодонні банки, миски, сковорідки овальної форми з пласким дном. Поверхня таких посудин добре згладжувалася та зрідка орнаментувалася прокресленими лініями або насічками. Коли посудини розбивалися, то в них свердлилися наскрізні отвори, через які зв’язувалися розбиті частини.

Найраніший сурський глиняний посуд був нечисленний. До останньої чверті V тис. до н. е. сурське населення використовувало лише округлотілі гостродонні горщики з плавно відігнутими назовні вінцями, орнаментовані лініями, що перетинають одна одну, та горизонтальними лініями вдавлень. В останній чверті V тис. до н. е. форми посуду стають усе численнішими та різноманітнішими для всього сурського населення, що зайняло тоді степове межиріччя Дніпра та Дону. Воно виготовляло гостродонні, рідше плоскодонні банки та горщики, серед яких з’явилися нові форми з короткими, різко відігнутими вінцями. Останні сурські майстри часто гофрували, тобто робили хвилястими, запозичивши цей спосіб у дніпро-донецьких сусідів.

Виготовлення кераміки неолітичним населенням Криму на сьогодні вивчено досить слабо, що пов’язано з нечисленністю знахідок. Весь більш-менш виразний посуд доби раннього та розвинутого неоліту близький до сурського. Виняток складають мешканці Керченського півострова, які виготовляли плоскодонну кераміку без візерунків. Вона має схожість із посудом неолітичного населення Чорноморського узбережжя Кавказу.

Рис. 45. Кам’яний посуд сурської культури. Неоліт.

Рис. 46. Кераміка буго-дністровської (1), києво-черкаської та азово-дніпровської (3) культур. Неоліт.

Носії нижньодонської культури, гончарні традиції яких відчутно впливали на виробництво кераміки майже всіх неолітичних мешканців України, виготовляли у третій чверті V тис. до н. е. переважно плоскодонні опуклотілі банки, а в четвертій чверті V тис. — горщики з широкими комірцями. Посуд прикрашали короткими гребінцевими відбитками, іноді розділеними прокресленим зигзагом. Під буго-дністровським впливом посуд починають орнаментувати складними стрічковими композиціями.

На основі ранніх нижньодонських традицій сформувалося виготовлення кераміки азово-дніпровським населенням. У другій половині V тис. до н. е. вона прикрашалася гребінцевими відбитками (рис. 46, 3). На початку IV тис. до н. е., внаслідок тривалого проживання поряд із києво-черкаським населенням та асиміляцією його окремих груп, носії азово-дніпровської культури починають виготовляти посуд біконічних форм, прикрашаючи його підтрикутними наколами та прокресленими лініями.

Дніпро-донецьке населення запозичило навички виготовлення кераміки від буго-дністровців. Воно виліплювало гостродонні опуклотілі банки та горщики із слабо профільованим верхом. Їх прикрашали вузькими короткими гребінцевими відбитками та овальними наколами (рис. 46, 2). В останній чверті V тис. до н. е. щільні контакти з пізнім буго-дністровським та середньодонським населенням зумовили появу плоскодонних біконічних посудин з оздобленням їх підтрикутними наколами, прокресленими лініями та ямками попід вінцем.

Населення з ямково-гребінцевою керамікою ліпило посуд із глини, знежиреної домішками піску, згладжуючи внутрішню поверхню гребінцевими штампами. До набору посуду входили казоноподібні банки з округлими або злегка лригостреними днищами; гостродонні біконічні горщики із стягнутим верхом, горщики з високим виділеним горлом; нечисленні напівсферичні та конічні миски. Майстри звичайно вкривали орнаментом усю поверхшо посудин, найчастіше використовуючи ямки та гребінцеві відбитки, рідше — наколи, опуклини та відбитки мотузочки, намотаної на паличку. Ямки наносили белемнітами або глиняними пригостреними стрижнями, створювали також малюнки з ромбів, трикутників та прямокутників. Широкі зони ямок відокремлювалися неорнаментованими смугами або пасками з коротких гребінцевих відбитків.

Зміни у господарському житті давнього населення за доби неоліту спричинюють останнє до більшої, ніж раніше, осілості. З розповсюдженням виробничого господарства та удосконаленням методів привласнюючого люди починають освоювати невеликі за розмірами території, але інтенсивніше, ніж за доби мезоліту. Однак, не дивлячись на зростання осілості, мобільність населення все ж таки зберігається. Вона залежала від природних умов, наприклад від родючості ґрунтів, коливань температури та вологості. Основною причиною переселення громад мисливців та збирачів було спустошення природних ресурсів; населення з комплексним виробничим господарством — падіння врожайності культур внаслідок зниження продуктивності ґрунтів. Населення з переважаючим розвитком скотарства було змушене переселятися через падіння продуктивності пасовищ. Іноді конкретним приводом міграції могли бути смерть голови поселення, епізоотія, внутрішні конфлікти, хвороби тощо.

Поселення неолітичних мешканців України розміщувалися на підвищених місцях по берегах річок, озер та боліт, займали миси перших надпоймених терас та дюни. Площа поселень та час їхнього існування визначалися господарською діяльністю населення. Провідна роль скотарства або мисливства викликала необхідність створення короткочасних сезонних стоянок нарівні зі стаціонарними поселеннями, що функціювали цілорічно. На стаціонарних поселеннях, звичайно з великою кількістю жител, постійно мешкала частина суспільства, що складалася зі старих людей, жінок та дітей. Дорослі чоловіки могли відлучатися на тривалий час на полювання або відгін стад.

Особливостями сезонних стійбищ, що використовувалися переважно за теплої пори року, є невелика