Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та мене таким не розчулиш. Будинок підрихтував, квокчиків загнав. Ось прийшов кликати назад.
В моїх очах світилася радість сьогодні ввечері, якщо відпустять я побачу своє море.
—А що Володан? — запитав серйозно Іван.
— Та розгромив трішки, але то нічого. Все прибрали. А одне, що він кричав що буде чекати на березі. Але дідько його знає де, — сказав дядько Осі й поправив вус.
Всі переглядалися один з один розуміючи одне.
—Сьогодні здається я сплю вдома, — сказала я стоячи посередині кімнаті коло домовика.
От чому ми не змогли знов все вирішити тихо-тихо після моїх слів перевертні вирішили поправлятися хто голосніше кричить. Під їх суперечки я прошмигнула до Стефи й відпросила піти з цього балагану. Вони тільки махнула рукою, попросила тітці Ладі передати привіт. От звідки вона знала, що я в бібліотеку зібралася.
Якось швидко я впоралася з підручником зайшла, віддала й мене прогнали, навіть вітання передати не встигла.
—Йди, йди дитино мені час готуватися, — сказала як відрізала тітка Лада. А що мені я й пішла.
В одному з коридорів я побачила один чорнявий хвостик й вирішила нарешті відловити свого фамільяра й зробити йому догану за неналежне виконання обов'язків по відношенню до своєї відьми.
—А ну стояти! — гримнула я Рохові перед його спробою втекти у якісь на пів відчинені двері.
Кролик завмер і точно думав план, як від мене здихатися.
Але його мріями не судилося збутися я нахабно підхопила цього велетня на руки ще раз думаючи коли він встигає так набирати вагу.
Я прямувала з кроликом до кімнати, як на нас налетів дядько Осі й одну мить переправив порталом додому сказавши, що так треба.
У рідному дворі мене вже зустріла Ліза й Михась.
—Привіт, — помахала мені руда.
— Ну що от ми й вдома, — з теплом сказала оглядаючи двір та будинок. Все виглядало як раніше, нічого не нагадувало магічні вибухи, що розтрощили все навколо.
Навіть Рох повеселішав дивлячись на все рідне.
Рій пуханців з'явилися з повітря обступивши ноги й тихим писком вимагаючи дати кролика, та й він активно просився до них.
—Йди тільки не губися, — наказала я велетню, але хто мене слухав.
—Ну що розташовується, інші підтягнуться пізніше, — сказала Ліза й пішла до будинку.
А я стояла на своєму подвір’ї й розуміла, що як раніше вже не буде. Спроби вбити мене не так вплинули на відчуття, як зруйнований дім. Дядько Осі привів все до ладу й все блищить, але саме розуміння, що тут було зло, змушує мене здригатися.
—Устино ти йдеш? — погукала мене.
А як мені пояснити, що не дуже то є бажання заходити всередину, але що поробиш я таки тут живу.
День був вкрай дивний я тинялася із кутка в куток намагаючись знайти собі місце серед людей, яких ставало все більше. Вони з'являлися й зникали, а потім був хтось новий й знов пропадав у розломі порталу. В якусь мить Богдан крадькома мене поцілував й потім зник. Від кількості порталів залишки магії аж іскрили й дзвеніли, чим викликали нестерпний головний біль. Терпіти це мені не хотілося тому просто втекла на берег до моря та подалі від усіх.
Але на самоті я побула не довго Рох знайшов мене й вмостився поруч почухуючи вушко.
—Я радий, що ти сама, нам треба поговорити, —серйозним тоном заявив він.
—Про що, велетню? — я опустила руку й почухала його.
— Це дуже важливо й ти багато зрозумієш, але прошу не перебивай мене, — він був трохи сумний, але рішучий. Його очі дивилися дуже уважно чекаючи моєї згоди. Я кивнула підтверджуючи, що нехай говорить.
—Володан напав на тебе із за мене. Це все із за мене, — сказав Рох дивлячись на море.
—В якому сенсі? — не розуміючи про що він випалила питання.
— Слухай! Розповідаю ж, — шикнув на мене мій фамільяр.
—Це все із за мене...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.