Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 130
Перейти на сторінку:
були небайдужі до нього.

— Я, Анно Григорівно? От уже ніколи ви не можете сказати цього, ніколи, ніколи!

— Та я й не говорю про вас, нібито, крім вас, нікого немає.

— Ніколи, ніколи, Анно Григорівно! Дозвольте мені вам зауважити, що я дуже добре себе знаю; хіба що з боку яких-небудь інших дам, які грають роль неприступних.

— Це вже пробачте, Софіє Іванівно! Дозвольте вам сказати, що за мною таких скандальозностей ніколи ще не водилося. За ким іншим хіба, а вже за мною ні, дозвольте мені це вам зауважити.

— Чого ж ви образились? Там же були й інші дами, були навіть такі, що перші захопили стільця біля дверей, щоб сидіти до нього ближче.

Ну, вже після цих слів, промовлених приємною дамою, мусила б неминуче настати буря, але, на превелике диво, обидві дами зразу притихли, і зовсім нічого не настало. У всіх відношеннях приємна дама згадала, що викройка від модної сукні ще не в її руках, а просто приємна дама зміркувала, що вона не встигла вивідати ніяких подробиць щодо відкриття, зробленого її щирою приятелькою, і тому мир настав дуже скоро. А втім, не можна сказати, щоб обидві дами мали в своїй натурі потребу завдавати прикрості, і взагалі в характерах їхніх нічого не було злого, а так, невідчутно в розмові народжувалося само собою маленьке бажання діткнути одна одну; просто одна одній для невеличкої втіхи при нагоді вкине якесь живе слівце: ось, мовляв, тобі! на, візьми, з’їж! Різного роду бувають потреби в серцях як чоловічої, так і жіночої статі.

— Я не можу, одначе, зрозуміти тільки того, — сказала просто приємна дама, — як Чичиков, будучи людина заїжджа, міг насмілитись на такий відважний пасаж. Не може бути, щоб тут не було учасників.

— А ви думаєте, немає їх?

— А хто ж би, гадаєте, міг допомагати йому?

— Ну, та хоч і Ноздрьов.

— Невже Ноздрьов?

— А що ж? Його ж на це вистачить. Ви знаєте, він батька рідного хотів продати або, ще краще, програти в карти.

— Ах, Боже мій, які цікаві новини я дізнаюся від вас! Я б ніяк не могла припустити, щоб і Ноздрьов був заплутаний у цій історії.

— А я завжди припускала.

— Як подумаєш, справді, чого тільки не діється на світі: ну, чи можна було гадати, коли, пам’ятаєте, Чичиков щойно приїхав до нас у місто, що він учинить такий чудний марш[178] у світі? Ах, Анно Григорівно, коли б ви знали, як я перетривожилася! Якби не ваша прихильність і дружба… от уже, дійсно, на краю загибелі… Куди ж? Машка моя бачить, що я бліда як смерть: «Серденько, пані, — каже мені, — ви бліді як смерть». — «Машка, кажу, мені не до того тепер»… Так от який випадок! Так і Ноздрьов тут, прошу покірно!

Приємній дамі дуже хотілося вивідати дальші подробиці щодо вкраду, тобто, о котрій годині й інше, але багато захотіла. У всіх відношеннях приємна дама прямо відмовилась незнанням. Вона не вміла брехати: припустити що-небудь — це інша річ, та й то в такому разі, коли припущення спиралося на внутрішнє переконання; коли вже було відчуто внутрішнє переконання, тоді вона вміла постояти за себе, і спробував би якийсь дока-адвокат, що славиться хистом перемагати чужі думки, спробував би він змагатися тут, побачив би він, що значить внутрішнє переконання.

Що обидві дами цілком нарешті переконалися в тому, що спершу припустили лише, як припущення, — в цьому немає нічого незвичайного. Наш брат, народ розумний, як ми звемо себе, робить майже так само, і за доказ можуть бути наші вчені розправи. Спочатку вчений під’їздить у них надзвичайним підлотником, починає боязко, помірковано, починає найсмиреннішим запитом: чи не звідти? чи не з того кутка дістала ім’я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішого, часу? або: чи не треба під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих та інших давніх письменників і скоро тільки побачить якийсь натяк або просто здалося йому натяком, вже він дістає ристь і бадьориться, розмовляє з давніми письменниками запросто, ставить їм запити і сам навіть відповідає за них, забуваючи зовсім про те, що почав боязким припущенням; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно, — і розправу закінчено словами: «так ось як воно було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки зору треба дивитись на предмет!» Потім на повний голос з кафедри, — і новознайдена істина пішла гуляти по світу, набираючи собі послідовників та прихильників.

У той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв’язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор з незмінною нерухомою своєю фізіономією, густими бровами й моргаючими очима. Дами наперебій заходилися викладати йому всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку й збили його зовсім з глузду, так що скільки не стояв він на одному місці, не кліпав лівим оком і не бив себе хусткою по бороді, змітаючи звідти тютюн, але нічогісінько не міг зрозуміти. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Місто було цілковито збунтоване; скрізь сталося заворушення, і хоч би хто міг що-небудь зрозуміти. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишилися приголомшеними. Становище їхнє першої хвилини було подібне до становища школяра, якому, сонному, товариші, що встали раніше, засунули в ніс гусарина, тобто папірець з тютюном. Потягши спросоння весь тютюн до себе з усією пильністю сплячого, він прокидається, схоплюється, дивиться, як дурень, витріщивши очі, на всі боки і не може зрозуміти, де він, що з ним було, і потім уже відрізняє осяяні косим промінням сонця стіни, сміх товаришів, що поховались по кутках, і свіжий ранок, що заглядає у вікно разом з ожилим лісом, що бринить тисячами пташиних голосів, і освітленою річкою, що там і там зникає сліпучими зарічками між тонких очеретів, усю всипану голими дітлахами, що закликають на купання, і потім уже нарешті почуває, що в носі в нього сидить гусарин.

Таке достоту було першої хвилини становище мешканців і чиновників міста. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в

1 ... 57 58 59 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"